Кістки шерстистого носорога
Краєзнавчий музей ЗОШ №13


Кам'яна сокира
Краєзнавчий музей ЗОШ №13

Польський король КазимірІV

   Першу письмову згадку про Гос-томель датовано 1494 роком. Проте в дослідників місцевої історії є всі підстави вважати, що Гостомель набагато давніший. За переказами, Гостомель (Гостомль) існує з дуже давніх часів і колись мав назву Остромир. Він був обнесений захисним земляним насипом, залишки якого можна ще побачити й нині поблизу церкви. Під назвою Гостомль цей населений пункт згадується у кількох грамотах польського короля Олександра Ягеллона — сина Казимира (1427-1492), якого у 1440 році було проголошено великим князем литовським, а в 1447-му — обрано королем польським і який став називатися Казимиром IV. Він подарував Сенці Володкевичу Мстиславцю гостомельську частину Приірпіння за хорошу службу. Володкевич отримав маєток через київського воєводу Юрія Пацевича, але грамоти, яка б затвердила це королівське рішення, не мав.
Цікаво, а звідки ж походить назва с. Гостомсль? Існують дві легенди. За першою, у сиву давнину на цих землях велись тяжкі бої із завойовниками. Ватажка оборонців цих земель на ім'я Гост, було тут убито і поховано в землі, яку він самовіддано захищав. Казали, що його могила знаходилася на старому цвинтарі під бучанським лісом, неподалік місця, де тепер розташована нова школа. У пам'ять про відважного воїна поселення і стало називатися Гостомель. Цю легенду переказав гос-томелець, професор, доктор біологічних наук М. С. Шульга. Друга легенда стверджує, що Гостомель було розташовано на землях князя Гостома. Від прізвища власника земель поселення дістало назву Гостомля. Літера "є" з'явилася вже в повоєнні роки. Цю легенду зберігала сім'я поміщика Красовського, який володів гостомельськими землями на початку XX століття. Що стосується походження назви річки Ірпінь, то існує багато легенд, пов'язаних із жіночим ім'ям Ірина. Серед них були і маленька дівчинка Ірина, дочка багатих поміщиків, яка любила гратися на величезному пні біля річки; і жорстока поміщиця Ірина, яка катувала кріпаків на великому пні і яку під час повстання селяни стратили на цьому ж пні; і відважна дівчина Ірина, яка була серед гайдамаків, вирізнялася з-поміж них особливим розумом та сміливістю і часто промовляла до повсталих з великого пня; і закохана княжна Ірина, яка чекала на великому пні свого чоловіка, який так і не повернувся з походу проти половців; і княжна Ірина-мучениця, яка, незважаючи на найжорстокіші тортури, не сказала татарському ханові, де заховане князівське золото і за це була страчена на пні біля річки та інші. Проте відомо, що топонім Ірпінь був відомий ще за сивої давнини, задовго до часів Київської Русі. У своїй книзі "Український народ" відомий український етнограф Антоні Марцинківський наводить одну з версій походження назви річки Ірпінь від слов'янської основи "пін", що означає зупинка, пристань, вир у річці, загата та префікса "ір", який походить від видозміненого імені давнього божества та його народного варіанту Юрій, Юр.

1614 року в грамоті польського короля Сігізмунда III "містечку Гостомлю" було надане магдебурзьке право, що звільняло його від управління й суду феодалів та дозвіляло проводити два ярмарки щороку. Це сприяло значному розвитку торгівлі в містечку. Магдебурзьке право виникло у XIII ст. у м. Магдебурзі (Німеччина). Унаслідок розвитку ремесла і торгівлі це місто звільнилося з-під влади феодалів. Діяльність місцевих органів управління та судів узагальнювалася в численних трактатах та коментарях, на які згодом суди почали посилатися як на окремий закон. Магдебурзьке право встановлювало порядок діяльності органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регламентувало питання торгівлі, опіки, спадкування, питання благоустрою міста, а також оподаткування населення, громадської безпеки, встановлювало покарання за різні види злочинів.