Постать польського поміщика Фелікса Осиповича Березовського, який володів маєтком Гостомельський Ключ в другій третині ХІХ ст., була типовою для доби. Крім великого землеволодіння на території сучасного Приірпіння, що включало в себе містечко Гостомель, селища і хутори Озери, Блиставиця, Яблунівка, Кимерка, Баланівка, Рудня і Гута, з 1849 р. Ф. О. Березовський утримує на умовах оренди в Київському повіті маєтки графа І. Х. Остен-Сакена в селах Пилипівка і Буда Бабинська [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 245; 26 арк. – 29 арк. зв.]; в Сквирському повіті Київської губернії – до 1837 р. володіє селами Раковка і Личі [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 96; 20 арк.], до 1838 селищем Сущанкою [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 99; 1 арк. – 6 арк. зв.], до 1840-1845 (?) рр. селом Білки [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 131; 86 арк. – 89 арк.; а також ф. 486, оп. 5, спр. 198; 85 арк. – 87 арк.]; у Васильківському повіті – с. Порадов [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 363; 45 арк. – 46 арк. зв.]; в 1839 р. бере участь в торгах на орендне утримання казенного маєтку в хуторі Пилипів Потік Київського повіту [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 126; 6 арк.], в 1841 р. призначений опікуном маєтку спадкоємців Кандиби в селі Михайлівка Київського повіту [ЦДІАК: ф. 442, оп. 150, спр. 134; 24 арк. – 31 арк. зв.] та ін. 

Вже з самого переліку землеволодінь Фелікса Березовського зрозуміло, що його господарська діяльність була досить жвавою, натомість тільки в одному документі ми випадково зустрічаємо службову номенклатуру поміщика –  у відповіді Київського губернського правління генерал-губернатору щодо проведення ярмарків в м. Гостомелі від 15 березня 1844 р. за №2114 Ф. О. Березовський названий «бывшимъ заседателемъ Киевской Палаты уголовного суда» [ЦДІАК: ф. 442, оп. 1, спр. 5243; 1 арк.]. Таким чином, припустимо констатувати, що Ф. О. Березовський не зарекомендував себе на державній або виборній дворянській службі, досить рано пішов у відставку, вірогідно, без збереження чину але з корисними службовими зв’язками, і присвятив свої кращі сили економічній діяльності. 

Як зрозуміло з рапорту Київського земського ісправника від 11 липня 1846 року за №1363 з-поміж своїх обширних землеволодінь для постійної резиденції Фелікс Березовський вибирає саме маєток Гостомельський Ключ [Там само, 70 арк. – 71 арк.]. Містечко зберегло своє ключове значення в поміщицькому володінні Березовського і в пореформений період: так, близько 1866 р. Фелікс Осипович працював над втіленням проекту перетворення Гостомеля на волосний центр [ЦДІАК: ф. 442, оп. 305, спр. 82, 4 арк.]. Лаврентій Похилевич, що подорожував Київською губернією після 1867 р., дещо тенденційно описує останнє починання: «...Около 60-х годовъ текущаго столетия местная администрация, совокупно съ богатымъ и предприимчивымъ Березовскимъ, старались придать значение Гостомлю водворениемъ въ немъ становаго пристава, судебнаго следователя и мироваго судьи, которые могли отсюда посещать Киевския собрания и театральные спектакли, благодаря готовности къ услугамъ земской почты; но усилия эти не увенчались желательнымъ успехомъ, наиболее по частымъ еврейскимъ пожарамъ, недавшимъ местечку подняться и удалившимъ наконецъ начальства, кроме полиции...» [Похилевичъ Л., указ. соч., с. 34.]. Водночас цікаво, що згадки про Гостомельську волость зустрічаються в документальних джерелах офіційного характеру задовго до 1866 р., зокрема в скарзі на утиски з боку власника поміщика Ф. Березовського жителів урочища Кимерки Гостомської волості братів Федора і Григорія Прохорових синів Чиринських; прикметно, що назва адміністративно-територіальної одиниці (Гостомельської волості) повторена канцеляристами Губернського правління на автентичному титулі справи [ЦДІАК: ф. 442, оп. 150, спр. 134; титул н/н, 1 арк.]. З відомості про розподіл державних селян між існуючими мировими дільницями і про створення нових дільниць по Київській губернії 1866 (1871) р., складеній в Тимчасовому відділенні по влаштуванню селянського побуту при Канцелярії Київського воєнного, Подольського і Волинського генерал-губернатора, видно, що Гостомельська волость першої дільниці Київського повіту була однією з найменш чисельних: в її підпорядкуванні знаходилось 686 селян власників, в той час як у Глібовській, Лубянській, Микулицькій – більше 800, а в Димерській і Старо-Петрівській близько 1200 [ЦДІАК: ф. 442, оп. 305, спр. 82; 4 арк.].   

Практика управління кріпосними селянами в маєтках Фелікса Осиповича Березовського вирізнялась методичною жорстокістю; прикажчики, яким поміщик делегував частину своїх повноважень, зокрема по кожевенному заводу, щедро застосовували тілесні покарання, особливо непокірні висилались до Сибіру або віддавались поза чергою в рекрути. Така доля спіткала незаконно закріпачених братів Чиринських, як видно зі справи про утиски з боку власника, на якій ми мали нагоду детально зупинятись в попередній розвідці [ЦДІАК: ф. 442, оп. 150, спр. 134; див. також http://gostomel. pp. net. ua/: Доброгорська М. До характеристики поземельних, майнових і особистісних стосунків поміщика Фелікса Березовського, власника маєтку Гостомельський Ключ в середині ХІХ ст., з кріпосними селянами]. 

Восени 1839 р. у відповідь на подання мешканки містечка Гостомель рекрутки Василіси Авраменкової проти Фелікса Березовського було розпочато ще одну справу. Скарга потерпілої не збереглась в матеріалах справи, проте з припису генерал-губернатора виконуючому обов’язки Київського гражданського губернатора від 30 листопада 1839 р. за №14070 можна скласти уявлення про сутність претензій дописувача: «...Бывшая крестьянка помещика Киевскаго уезда местечка Гостомель Березовскаго, а ныне рекрутка Василиса Авраменкова обратилась ко мне съ жалобой на помянутаго помещика, который отдавши мужа просительницы въ рекруты по настоящему набору, забралъ принадлежащее ей имущество, заключающееся въ разномъ скоте и недвижимости ей, Авраменковой, въ его имении (принадлежавшей – М. Д.). Означенное прошение нужнымъ считаю препроводить <...> къ Вашему Превосходительству...» [ЦДІАК: ф. 442, оп. 148, спр. 812, 1 арк.]. На автентичному титулі справи зазначено дату її закінчення – 4 липня 1841 р., проте зі змісту матеріалів очевидно, що за скаргою рекрутки Василіси Авраменкової губернською адміністрацією не було проведено навіть суто формального розшуку. В той же час, справа братів Чиринських дала нам підстави підозрювати в прихильності до поміщика Київського земського ісправника, станового пристава Блонського, губернського секретаря Мерзлова і окремих чиновників Київського повітового суду. Аналогічні конотації зустрічаємо в описі проекту перетворення містечка Гостомель на волосний центр близького сучасника згаданих подій Лаврентія Похилевича. За твердженням В. С. Іконникова, місцева адміністрація не завжди залишалась на висоті свого положення. Так, в щоденнику митрополита Серапіона, який цитує дослідник, міститься наступний запис: «...15 октября 1810 г. генералъ-губернаторъ Милорадовичь имелъ разговоръ съ митрополитомъ по делу киевскаго вице-губернатора Четверикова, о которомъ представилъ Государю касательно взятокъ и казалъ все бумаги дела сего, даже и секретныя...». У 1817-1820 рр. перебував під слідством за зловживання службовим становищем київський губернатор І. С. Черепанов. «...В 1809 г. въ Комитете министровъ докладывалось дело о томъ, что жена киевскаго поветоваго штабъ-лекаря, коллежскаго асессора Розлача, Ксения, по ненависти къ родной дочери, (за обнаружение романическихъ приключений матери), продала ее за крепостную девку, каковой поступокъ хотя и обнаруженъ следствиемъ, производившимся о семъ деле въ Киевскомъ главномъ суде, но мать оставлена была безъ всякаго наказания <...>. При этомъ высказано было недоверие къ губернатору Панкратьеву, который пропускалъ журналъ суда...» [Иконниковъ В. С., указ. соч., с. 140-142.]. 

Незадоволені економічною політикою опікуна спадкоємців Кандиби Фелікса Березовського були також кріпосні селяни с. Михайлівки, які за посередництвом колишнього повіреного у справах поміщика дрібного шляхтича Міцкевича, колезького регістратора Федора Лежневського і Баланівського писаря регулярно подавали скарги до губернського правління. З рапорту Київського земського ісправника від 18 листопада 1844 р. за №1110, підшитого до матеріалів справи братів Чиринських про утиски з боку власника, стають зрозумілими претензії селян. «...Крестьяне деревни Михайловки наследниковъ Кандибы, состоящие въ опекунскомъ управлении помещика Березовскаго, въ числе шести человекъ 31 октября поднесли докладную записку Вашему Высокопревосходительству съ жалобою на опекуна Березовскаго и его управителей, что несколько летъ тому назадъ они угнетаются безпрерывнымъ отработываниемъ барщины по целымъ неделямъ, такъ что не имеютъ времени обрабатывать своихъ земель и заработать для себя насущнаго хлеба и на уплату податей, причемъ взымаетъ съ нихъ въ громадский магазинъ въ излишестве ссыпочный хлебъ и подушные оклады, отъ чего пришли они въ крайнее бедственное положение...» [ЦДІАК: ф. 442, оп. 150, спр. 134; 24 арк. – 25 арк.]. Після розшуку на місці виявилось, що «...помещикъ Пашковский (сусід Ф. О. Березовського – М. Д.) отозвался, что деревни Михайловки крестьяне большая часть поведения развратнаго и буйнаго и вольнодумцы, возмущали его крестьянъ с. Витовки (?) и подговаривали ити жаловаться, что подтвердили крестьяне его на допросе Гаврило Самойленко и Тимофей Шостакъ, изъ прописанныхъ обстоятельствъ и по личному моему дознанию жалоба крестьянъ оказывается вовсе несправедлива и ничемъ не подтвердилась; видно, что опекунъ оказываетъ имъ вспомоществование, поля его понуждениемъ озимые обсеменены и хлебъ у нихъ имеется въ довольномъ количестве, рабочего и прочаго скота довольно, напротивъ оказывается что они Экономии ослушываются и по произволу своему выходятъ на барщину (нерозб.) когда захотятъ <...>. Характеръ сихъ крестьянъ весьма неспокойный и все они вообще дурной нравственности и привержены къ пъянству и неповиновению...» [Там само, 26 арк. – 27 арк. зв.].  

Втім, справедливість скарги михайлівських селян щодо збирання зерна до хлібних запасних магазинів в надлишковій кількості опосередковано підтверджує відомість 1853 р. про стан хлібних запасних магазинів в Гостомельському маєтку, що фіксує надлишок озимого зерна 20 четвертей і 10 ярового проти норми [ЦДІАК: ф. 442, оп. 84, спр. 595; 16 арк. зв.].

Рапорти Київського земського ісправника у відповідь на скарги селян с. Михайлівки на утиски з боку опікуна маєтку Фелікса Березовського дозволяють скласти уявлення про те, яким було коло обов’язків кріпосних в землеволодіннях Березовського, в тому числі в Гостомельському Ключі. Указом Павла І 1797 р. робота селянина на поміщицькому лані обмежувалась трьома днями на тиждень. Природно, що саме такий розмір барщини фіксує документ, причому на момент обстеження земським ісправником кріпосні селяни заборгували Економії 2750 трудових днів. Прогресивні гуманістичні погляди Фелікса Березовського, якими останні постають у викладі земського ісправника, простягаються значно далі лімітованої законом норми – замість трьохденної барщини з ревізької душі чоловічої статі, селянам запропоновано відпрацьовувати три дні від ґрунту. На Сході селяни призначають зі свого числа виборних, що відають розкладкою і стежать за сплатою податків. Селяни зобов’язані утримувати громадську запашку і вносити до хлібних запасних магазинів, організованих на випадок неврожаю або інших надзвичайних ситуацій, зерно з розрахунку 1 четверть озимого і 0,5 ярового з ревізької душі чоловічої статі; крім того дорослий кріпосний чоловічої статі повинен вимолочувати 1 копу озимого або 90 снопів ярового хліба в день. 

Для розуміння характеру взаємодії Ф. О. Березовського з кріпосними селянами важливо відмітити, що його економічна діяльність припадає на складний, несприятливий для поміщицького землеволодіння на теренах Київської губернії час від польського повстання 1830-1831 рр., введення Інвентарних правил 1846-1847 рр., що суттєво обмежували до того майже безконтрольну поміщицьку практику, причому запровадження інвентарів в Київській губернії завдяки особистісним і професійним якостям генерал-губернатора Дм. Г. Бібікова відбувалось особливо послідовно і активно, до скасування кріпосного права маніфестом 19 лютого 1861 р. Колишній брацславський предводитель дворянства титулярний радник Фелікс Собанський наступним чином характеризує становище польського дворянства в другій третині ХІХ ст. у відповіді на запит Сенату щодо колективного подання від поміщиків Подольської губернії на ім’я імператора Олександра ІІ 1862 р., розціненого як злочинне: «...Люди, знаменитые положениемъ, рождениемъ, заслугами и даже службою, боятся нижайшихъ полицейскихъ чиновниковъ, которые изъ собственныхъ видовъ решаются на превратныя донесения, отъ чего страдаетъ безопасность ихъ личности и имущества. Религия поляковъ не пользуется дарованными ей правами, школы недостаточны, торговля, хозяйство и промышленность самой богатой страны падаетъ отъ недостатка кредита и путей сообщений. <...> Крестьянамъ поручено следить за помещиками. Дворяне лишены способовъ довести обо всемъ этомъ до сведения начальства, потому что поляки, которые всегда отличались привязанностию и верностию къ своимъ Монархамъ и законамъ, выставляются местными чиновниками какъ опасные революционеры...» [Любавский А. Д. Русские уголовные процессы. В 3 т.: 2 т. – СПб.: Типография «Товарищества Общественная польза», 1867. – с. 15.]. 

Незважаючи на систематичні скарги кріпосного населення на утиски з боку власника слід визнати, що Фелікс Осипович Березовський, усвідомлюючи, що стабільність його фінансового положення у великій мірі залежить від розвитку промисловості та інфраструктури регіону, зробив значний внесок в пожвавлення економічного життя Гостомельського маєтку. Так, крім ініційованого поміщиком перетворення містечка Гостомель на волосний центр, Ф. О. Березовський у 1844 р. подає до Губернського правління запит на дозвіл проведення в Гостомельському маєтку шести річних ярмарків; при його землеволодіннях продовжують функціонувати кожевенний і винокуренний заводи Йозефа Моршковського, поновлюється переправа через ріку Ірпінь [ЦДІАК: ф. 442, оп. 66, спр. 276; 1 арк. – 11 арк. зв.], в Гостомельському Ключі створюються нові – цегляний, пивний, цукровий і скло- заводи (два останні, очевидно, близько 1844 р.), проводиться зсідка смоли і виготовлення вапна [ЦДІАК: ф. 442, оп. 1, спр. 5243; 1 арк.]; в селі Блиставиця починають діяти оцтовий завод і олійня [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5. спр. 414; 74 арк. – 75 арк. зв.]. З довіреності, виданої поміщиком колезькому регістратору К. О. Корженевському в 1866 р., відомо, що Ф. О. Березовський утримував також пивоварний завод на річці Либідь біля Києва і цегляний на казенній землі селища Вишгорода Київського повіту і губернії [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 492; 286 арк.].

У 1860-х рр. Ф. О. Березовський починає поступово відходити від управління маєтками і промисловими закладами на території своїх землеволодінь. В 1860 р. доручає доньці управління економіями в селах Блиставиця і Озери [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 414; 74 арк. – 75 арк. зв.]. В 1867 р. передає орендне утримання означених маєтків свекрусі А. А. Нейман [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 505; 63 арк.], в 1868 р. – зятю А. С. Нейману [ЦДІАК: ф. 486. оп. 5, спр. 525; 139 арк.] з тим, щоб по досягненні повноліття землеволодіння в селах Блиставиця і Озери перейшли до улюбленої онуки Ф. О. Березовського – Фелікси Нейман [див. додаткові пункти до купчої кріпості на Гостомельський маєток ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 498, 112 арк.]. В липні 1867 р. продає маєток в містечку Гостомель разом з хуторами Кимерка і Баланівка колезькому раднику Івану Дмитровичу Красівському [Там само, 111 арк. зв. – 113 арк.]. Остання згадка Фелікса Осиповича Березовського в документах датована 1868 р.

Ознайомитись детальніше з копіями архівних документів, пов’язаних з історією містечка Гостомель, що послужили матеріалом для написання цієї статті можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, і почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, без фінансової підтримки якого не  було б можливим проведення науково-дослідної роботи і копіювання документів.     

        

Ілюстрація 1: Л. И. Соломаткин, Пирушка дельцов, холст-масло, 1860-1870 гг.

Ілюстрація 2: Л. И. Соломаткин, Уличная сцена, холст-масло втор. пол., 1860-1870 гг.

Ілюстрація 3:Невідомий художник, Парковий фасад маєтку О. К. Розумовського, папір-акварель, між 1823-1839 рр.