В Центральному державному історичному архіві України в м. Київ зберігаються Клірові відомості Покровської церкви містечка Гостомель Київського повіту і губернії. Останні документи – цінне джерело персональної інформації про священнослужителів, приміщення церкви, демографічний статус приходу, а також господарсько-економічний стан храмового комплексу. 

Клірові відомості увійшли в практику церковного діловодства на теренах Російської імперії в 60-х рр. ХVІІІ ст.; як і метричні книги, заповнювались в двох примірниках, один з яких порічно надсилався до Духовної консисторії, інший – залишався при церкві. 

Найдавніші Клірові відомості Покровської церкви містечка Гостомель походять від 1811 р. 

З примірника Клірової відомості Покровської церкви за 1831 р., що зберігається в фонді Київської духовної консисторії [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 224; 42 арк. – 45 арк. зв.], видно, що в цей час в містечку існувала храмова споруда «зданиемъ деревянная, съ такою же колокольнею, крепка <...> построена неизвестно какого года тщаниемъ прихожанъ». Церква була в достатньому обсязі забезпечена посудом і начинням, необхідним для здійснення щоденного і урочистого богослужіння; книги, «до церковнаго круга относящиеся», надійшли в розпорядження причту в повній мірі; мала один престол на честь Покрова Пресвятої Богородиці; храмове приміщення було холодним, тобто неопалюваним. 

Церковно і священнослужителі проживали у власних будинках, зведених на приписаній до храму землі; проте, за винятком дзвіниці і помешкань кліру, на церковній території не існувало жодних споруд господарського або культового призначення. По штатному розпису при Покровській церкві служили священик, диякон, дячок і паламар [Там само, 42 арк.]. З Клірової відомості 1887 р. знаємо, що священик отримував «жалованье» в розмірі 300 рублів сріблом на рік, дячок – 50 р. с.; платня паламаря не вказана, а в штатному розписі замість диякона фігурує просвірня з оплатою 15 рублів 68 копійок сріблом на рік [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 200; 13 арк.]. 

На 1831 р. «земли при сей церкви подъ строениемъ и огородами неизвестно сколько десятинъ, пахатной по десяти десятинъ въ три смены, а сенокосной по имеющимся документамъ, такъ какъ полностью неотмежеванной, неизвестно сколько десятинъ; дело за сю землю начатое со стороны помещика 1826 года; плана не имеется; владеютъ же сами священно и церковно служители...» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 224; 42 арк.]. 

В 1826 р. містечком Гостомель володіла польська поміщиця Апелея (в окремих документах Анелі – М. Д.) Моршковська, що успадкувала маєток від свого батька Йозефа Моршковського близько 1822 р. і продала його Феліксу Осиповичу Березовському в 1831 р.; вірогідно, судову справу за церковну землю було розпочато з ініціативи чоловіка поміщиці князя Радзивілл. Серед документів Центрального державного історичного архіву України в м. Київ не простежується слідів провадження по даній справі. Водночас, купча кріпость на маєтки в містечку Гостомель, хуторах Кимерка і Баланівка, укладена між Ф. О. Березовським і колезьким радником Іваном Дмитровичем Красовським в 1867 р. [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 498; 112 арк. – 113 арк. зв.], дозволяє скласти конкретне уявлення про обсяги церковного землеволодіння. Так, за останнім документом в маєтку Гостомельський Ключ в загальній мірі нараховувалось 4155 десятин 912 сажнів землі, з яких після скасування кріпосного права селянам-власникам за викупним актом від 18 вересня 1861 р. за №25156 було виділено 1160 десятин і 1639 сажнів, а причту Гостомельської церкви 92 десятини 871 сажень; за поміщиком залишилось 2902 десятини 802 сажні землі; план маєтку і обміри виконав землемір Київської палати державного майна надвірний радник Ярошевич. 

В 1831 р. священиком при Покровській церкві містечка Гостомель служив Тимофій Давидович Зелинський (інший спосіб написання прізвища Зеленський – М. Д.). Він народився близько 1772 року (в Кліровій відомості подано вік священика за метричним свідоцтвом станом на 1831 р. – 59 років), в родині протоієрея. Після навчання російської і слов’янської грамоти, 25 березня 1797 р., у віці 25 років, посвячений до Гостомельської Свято-Покровської церкви в священика, що посвідчував відповідною грамотою. В 1818 р. «всемилостивейше пожалованъ бронзовымъ крестомъ съ надписью 1812 годъ». В 1831 р. Тимофій Давидович був вдівцем, мав дочку Харитину Тимофіївну, 14 років, що навчалась читати. Службова діяльність священика в Кліровій відомості характеризується наступним чином: «...чтение и пение хорошо, катехизисъ знаетъ, проповедей не говорилъ; поведения хорошаго; ни съ кемъ не состоитъ въ родстве; судимъ и штрафованъ не былъ..» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 224; 43 арк. – 44 арк.].

Обов’язки диякона при Покровській церкві в 1831 р. виконував Адам Семенович Волошкевич, що народився близько 1798 р. в сім’ї диякона. Навчався російській грамоті і співу. 2 березня 1819 р., у віці 21 року, посвячений в дячка митрополитом Серапіоном до церкви Різдва Богородиці в село Каме... (нерозб. – М. Д.) Махновського повіту Київської губернії, а 12 жовтня 1830 р. рукопокладений в диякони «Преосвященнымъ Евгениемъ Митрополитомъ Киевскимъ и грамотою снабденъ Киевскаго повета местечка Гостомля къ церкви Покровской...». Адам Семенович Волошкевич був одружений з Марією Стефановою (26 років), мав дочку Катерину 5 років. Був вправний в читанні і співах, знав катехізис, «поведения хорошаго, ни въ родстве ни съ кемъ, судимъ и штрафованъ не былъ» [Там само, 43 арк. – 44 арк.]. 

У 1831 р. стихарним дячком при Покровській церкві був Іван Павлович Влосов, що походив з родини колишнього гостомельського стихарного дячка Павла Влосова. Народився у 1803 р., вивчав російську грамоту і спів, 8 вересня 1825 р., у віці 22 років, «...Афанасиемъ Епископомъ Чигиринскимъ, Викариемъ Митрополии Киевской положенъ во дьячка къ Параскеевской церкви въ село Литвиновку, а 1830 года сентября 5 дня переведенъ къ Покровской церкви въ местечко Гостомль, где и находится и грамоту имеетъ...». Очевидно, переведення Івана Влосова до Гостомельської церкви було спричинене появою вакантного місця у зв’язку зі смертю батька фігуранта відомості, стихарного дячка Павла Влосова. Прикметно, що в примітці про причт Покровської церкви зазначено: «...Бывшаго при семъ причте стихарнаго дьячка Павла Влосова жена Пелагея Иовлева живетъ въ оставшемся по смерти мужа своего доме, на церковной земле находящемся, на собственномъ пропитании отъ работъ. У нея въ семействе: дети ее Мария, Синклита, Тихонъ (обучается)...» [Там само, 44 арк. зв.]. Таким чином, Пелагея Іовлева могла бути другою дружиною Павла Влосова, мачухою Івана Павловича Влосова. 

Іван Павлович Влосов був одружений з Євфросинією Стефановою, мав трьох дітей – старшого сина Михайла, що перебував на навчанні, і молодших Стефана і Єфима. Стихарний дячок добре справлявся з читанням і співом, пам’ятав катехізис; моральні якості Івана Влосова документ характеризує досить стримано – «поведения не худаго, ...судимъ и штрафованъ не былъ». 

З третьої частини Клірової відомості, що містить інформацію про прихожан Покровської церкви містечка Гостомель, дізнаємось, що до Гостомельського приходу належали також села Блиставиця, Озера і Яблунька, населення яких в 1831 р. складалось виключно з кріпосних селян «помещицы Анели Моршковской кафтолическаго исповедания, умершаго стасткаго советника Иосифа Моршковскаго [дочери – М. Д.], которая тутъ не живетъ...». 

В самому містечку Гостомель в 1831 р. був один поміщицький двір, в якому мешкали дрібні шляхтичі – 1 особа чоловічої і 1 особа жіночої статі. Останні дворяни могли бути безпомісними управителями, яким Анелі Моршковська делегувала частину своїх повноважень по управлінню Гостомельським маєтком; важливо, що Клірова відомість маркує наявність в містечку поміщицького будинку з різними господарськими спорудами і службами. Крім родини дворян, в Гостомельському Ключі в 58 дворах проживало 277 осіб чоловічої і 260 жіночої статі кріпосних селян. 

В селі Блиставиця був 41 селянський двір, 162 особи чоловічої і 158 жіночої статі кріпосних селян. 

В Озерах: 23 селянські двори, 57 осіб чоловічої і 113 осіб жіночої статі поміщицьких селян; впадає в око велика різниця в кількісних показниках чоловічого і жіночого населення, яку важко пояснити природними причинами. 

В селі Яблуньці було 35 селянських дворів, 135 осіб чоловічої і 151 жіночої статі кріпосних селян. 

Разом станом на 1831 р. населення Гостомельського приходу становило 158 дворів, 632 особи чоловічої і 683 жіночої статі. 

Наразі нам не відомо точної дати смерті священика Тимофія Давидовича Зелинського, проте іменні списки народженим в приході Гостомельської Покровської церкви за 1838 р., подані до Київської духовної консисторії, були заповнені і підписані приходським священиком Михайлом Мировичем [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1014. спр. 187; 2 арк., 15 арк., 32 арк. – 33 арк. зв.]. 

Як видно зі скупих свідчень документальних джерел, особистість священика Михайла Мировича представляє зовсім інший, новий тип провінційного ієрея. На відміну від скромного, малоосвіченого отця Зелинського, що не виголошував проповідей і рідко звертався до повчання прихожан, діяльність якого залишалась непомітною за межами приходу, Михайло Мирович демонструє непересічні службові і кар’єрні здібності. Правопис і лексика церковного діловодства під проводом останнього набуває своєї класичної уніфікованої форми. Професійні якості Гостомельського священика були належно оцінені керівництвом і в серпні 1838 р. Михайло Мирович призначений, крім іншого, на посаду наглядаючого священика Миколаївської церкви селища Лубянки Київського повіту і губернії [Там само, 33 арк.].   

Ознайомитись детальніше з копіями архівних документів, пов’язаних з історією Приірпіння, зокрема містечка Гостомель, що послужили матеріалом для написання даної розвідки, можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, без фінансової підтримки якого не було б можливим проведення науково-дослідної роботи і копіювання документів.     

Ілюстрації:   Соломаткін Л. І., Іменини дячка, др. пол. 1860-х рр., полотно-олія

                    Соломаткін Л. І., Хресний хід, 1882 р., полотно-олія