Сайт селища Гостомель -

Нові риси до характеристики приірпінського дворянства першої третини ХІХ ст.
На підступах до вивчення історії Приірпіння нашу увагу привертають поміщицькі землеволодіння і особистості їх власників, господарсько-економічна діяльність яких порівняно добре висвітлена в документальних джерелах. Представникам дворянського прошарку у XVIII – першій половині ХІХ ст. центральний уряд і місцева адміністрація передоручають частину своїх обов’язків і повноважень, зокрема відправлення судової влади в певному колі справ, нагляд за розподілом і своєчасним внесення податків та ін.; за посередництвом поміщика звичайно здійснюється взаємодія між кріпосними селянами і губернським керівництвом. Тому природно, що голос самих селян стає відчутним тільки в поодиноких справах про утиски і зловживання з боку власників.
З кінця XVII – до другої половини ХІХ ст. на території Приірпіння абсолютну більшість становили поміщики польського походження католицької конфесії. Так, в останній чверті XVII – першій половині XVIII ст. містечком Гостомель послідовно володіли Олександр і Михайло Замойські, в 1760 – 1780-х рр. польський шляхтич Якубовський, близько 1799 р. маєток переходить до Йозефа Моршковського. На початку 1820-х рр. містечко Гостомель разом з селами і хуторами Озери, Блиставиця, Семенівка, Баланівка, Яблунка, Корчовка спадкує Апелея Моршковська, у шлюбі княгиня Радзивілл, що вже в першій половині 1830-х рр. продає своє землеволодіння Феліксу Осиповичу Березовському, в родині якого залишається реформований на засадах поміщицької економії маєток Гостомельський Ключ після скасування кріпосного права в 1861 р.
Як видно зі статистичних відомостей, зібраних в першій половині 1840-х рр. під керівництвом Київського гражданського губернатора І. І. Фундуклея, домінування польської шляхти було типовим для всієї Київської губернії [Фундуклей И. И. Статистическое описание Киевской губернии, изданное тайнымъ советникомъ, сенаторомъ Иваномъ Фундуклеемъ. – Часть 1. – СПб.: Типография Министерства внутреннихъ делъ, 1852. – с. 180-207.].
Незважаючи на те, що після утворення Київської губернії в 1797 р. значна кількість шляхти, що не бажала вступити в російське підданство, продала свої землеволодіння, число польських поміщиків все ще залишалось великим і перебувало в межах 38-43 тис., що становило 1 шляхтича на 12-16 жителів чоловічої і жіночої статі, в той час як для інших губерній було середнім відношення 1 поміщик на 84 мешканця чоловічої статі [Фундуклей И. И., указ. соч., с. 191.]. Зрозуміло, що при такій становій стратифікації населення землеволодіння польської шляхти не могли бути значними: у відомостях Київської казенної палати за першу чверть ХІХ ст. по Київському повіту зустрічаються маєтки менше 50 ревізьких душ, 150 – 250 р.д., і тільки в розпорядженні окремих крупних землевласників перебувають володіння від 400, 1000 до 1900 р.д. [Див. напр. ЦДІАК: ф. 486, оп. 9, спр. 28; 12 арк. – 14 арк. зв.]. Більшість дрібної шляхти не володіла не тільки населеними, але й власне земельними маєтками. Цікаво, що в Радомишльському повіті в першій половині ХІХ ст. існували цілі містечка, села і хутори, як-то Чоповичі, Мелені, Шкуратів та ін., населення яких складалось виключно з безпомісних дворян, розміри земельного наділу і побут яких нічим не відрізнявся від селянських – вони самостійно обробляли землю, займалися різними домашніми промислами, збирали і продавали надлишки свого урожаю [Фундуклей И. И., указ. соч., с. 185-186]. Крім землеробства мало- або безпомісні дворяни наймалися в економічні управителі до крупних землевласників, представляли їх інтереси в судових та інших справах (так, з Книги запису довіреностей за 1848 р. Київської палати гражданського суду ми знаємо, що збіднілий дворянин В. О. Іванівський займався клопотанням по справі перезастави маєтків Ф. О. Березовського в містечку Гостомель, селах Озери, Блиставиця, Яблунівка в Петербурзькій опікунській раді [ЦДІАК: ф. 486, оп. 5, спр. 242; 33 арк. – 34 арк. зв.]), за невелику плату складали скарги і подання для неписьменних кріпосних селян (аналогічне подання пише для жителя Гостомельської волості відставного солдата Петра Мойсеєва сина Чиринського малоземельний польський шляхтич Людвік Янковський [ЦДІАК: ф. 442, оп. 150, спр. 134; 103 арк. – 104 арк. зв.]).
В першій чверті ХІХ ст. лояльна до царського уряду польська шляхта бере активну участь в державній і земській службі по дворянським виборам. Так, радник і кавалер Йозеф Моршковський, власник містечка Гостомель, селищ і хуторів Яблунка, Корчовка, Блиставиця і Балановка, зберігає свої високі адміністративні пости і при російському підданстві – обіймає посаду «председателя гражданской и уголовной Палаты» [Павелъ І. Собрание анекдотовъ, отзывовъ, характеристикъ, указовъ и пр./Сост. Александръ Гено и Томичъ; [с приложением портрета]. – Спб.: Синодальная типография, 1901. – с. 167 – 169.]. У 1805 р. у зв’язку з призначенням Київського воєнного губернатора Тормасова керувати відправленими до кордону військами Моршковському було тимчасово доручено управління Київською губернією [Иконниковъ В. С. Киевъ въ 1654-1855 гг. Исторический очеркъ. – К.: Типография Императорскаго Университета Св. Владимира, 1904. – с. 97 – 109. з посиланням на Щоденник митрополита Серапіона, опублікований в 1884 р. в «Київській старовині», т. ІХ, с. 429.]. В 1820-1821 рр. вибрана кандидатура Потоцького не була затверджена в Петербурзі, відтак обов’язки губернського маршала виконували почергово Моршковський і Вал. Росцишевський [Там само, с. 97-100]. Таким чином, не всі польські шляхтичі були носіями сепаратистських настроїв, в критичні моменти царський уряд знаходив підтримку, зокрема в особі гостомельського поміщика Йозефа Моршковського.
Адміністративна діяльність Моршковського передбачала активну суспільну позицію, налагодження і постійну підтримку громадських контактів. Відомо, що в першій половині ХІХ ст. службові відправлення чиновників не були відділені від особистісних, простір професійний від приватного, існувала практика прийому відвідувачів у власному помешканні, організації громадських заходів, як-то урочистих обідів, танцювальних вечорів та ін., на дому. Очевидно, крім резиденції в Гостомельському, як найбільш крупному (близько 108 душ кріпосних селян чоловічої статі за ревізією 1795 р.), маєтку Моршковський мав будинок або квартиру у Києві. Останнє припущення підтверджують також згадки сучасників про регулярне відвідування балів в Контрактовому будинку і приватних світських вечорів дружиною поміщика Моршковською, вродженою Ворцель, що вирізнялась непересічною красою [Там само, с. 105 з посиланням на Спогади Ф. Ф. Вігеля].
Після смерті батьків на початку 1820-х рр. маєток перейшов по жіночій лінії у власність Апелеї Моршковської. З Книги запису купчих кріпостей за 1867 р. відомо, що на час продажу Гостомельського землеволодіння поміщику Ф. О. Березовському 4 травня 1832 р. дочка Йозефа Моршковського, вийшовши заміж, набула титул княгині Радзивілл [ЦДІАК: ф. 486. оп. 5, спр. 498; 112 арк. зв. – 115 арк.].
На тлі польського повстання 1830-1831 рр. засилля шляхти в Південно-Західному краї стало розцінюватись виключно негативно, було проведено ряд адміністративних і законодавчих заходів, покликаних послабити вплив польського поміщицького елементу і сприяти централізації системи управління. Численні зловживання Київського магістрату, суперечлива позиція міської міліції поряд з політичним значенням Контрактів дали привід на вістрі передреволюційної ситуації ліквідувати київські інститути самоврядування, функції яких в першій третині ХІХ ст. були суттєво обмежені [Иконниковъ В. С., указ. соч., с. 165-186.]. Вірогідно, близько цього ж часу скасовано магістратські органи містечка Гостомель, т. зв. магдебурзькі права, даровані привілеєм 1614 р. Сигізмунда ІІІ [Похилевичъ Л. Уезды Киевский и Радомысльский. Статистичекия и историческия заметки о всех населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и съ подробными картами ихъ. – К.: Типография А. Давиденко, - 1887. – с. 33-35.].
В 1831 р. ініціюється перегляд прав на користування дворянськими привілеями представників польської шляхти в Центральній комісії і Герольдії. Наскільки ефективним був даний захід видно зі статистичних відомостей, поданих у виданні І. І. Фундуклея: впродовж 1796-1840 рр. з 33829 осіб чоловічої статі, що претендували на легітимізацію свого дворянського статусу, подання 15342 осіб були визнані Герольдією несправедливими і безпідставними; вихідці з їх числа поповнили собою ряди міщан, однодворців і вільних селянських громад [Фундуклей И. И., указ. соч., с. 194-195.].
Якщо на початку ХІХ ст. поміщики Київської губернії незалежно від своїх статків досить активно долучаються до відбування урядової і земської служби, то з другої чверті ХІХ ст. за доби Миколаївської реакції в середовищі шляхти стають панівними настрої ескапізму, коло інтересів більшості представників заможного польського дворянства цілком вичерпується господарською діяльністю. Так, в першій половині 1840-х рр. з-поміж 635 поміщиків Київської губернії, що взяли участь у виборах на заміщення 28 губернських і 176 повітових виборних посад, 56 і 49 осіб відповідно відмовились від запропонованих мандатів [Там само, с. 200.]. В донесенні генерал-губернатора Желтухіна читаємо, що «...многие помещики Киевской губернии, избегая действительной службы, но желая иметь между дворянами какой-нибудь почетный титулъ, весьма часто, по связямъ, приобретаютъ звания председателей главнаго суда и поветовыхъ маршаловъ, не исправляя до того никакой должности по выборамъ дворянства...» [Иконниковъ В. С., указ. соч., с. 184.]. Втім, такі тенденції були типовими не тільки для Південно-Західного краю, але й для центральної частини Російської імперії; в формах абсентеїзму, пасивної громадської позиції реалізувалось розчарування в ідеалах дворянської революції і конституційної монархії; поміщицький прошарок втрачав відчуття своєї провіденційної місії, питоме ще у 1820-1830 рр.

Марина Доброгорська

Ознайомитись детальніше з копіями архівних документів і дореволюційними виданнями, пов’язаними з історією Київщини і Приірпіння, що послужили матеріалом для написання цієї статті можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.
Автор статті висловлює особливу подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, і почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, без фінансової підтримки якого не було б можливим проведення науково-дослідної роботи і копіювання документів.