Сайт селища Гостомель -

Головна сторінкаСелище  Гостомель

Офіційний Гостомельський інформаційний портал

| RSSСр, 2016-12-07, 19:13
Меню сайту

Разділи новин
Робота ради [265]
Робота Гостомельської ради
Освіта, наука [115]
Життя селища [367]
Культура, спорт [101]
Робота транспорту [10]
Послуги населенню [64]

Початок » 2013 » Травень » 25 » До історії містечка Гостомель і села Мостище
До історії містечка Гостомель і села Мостище
Андріївська церква села Мостище в першій половині ХІХ ст. за матеріалами Центрального державного історичного архіву України в м. Київ
Село Мостище мало давню клерикальну традицію як церковне землеволодіння Київського домініканського, Богоявленського [ЦДІАК: ф. 1407, оп. 2, спр. 77] і Києво-Братського монастирів [ЦДІАК: ф. 63, оп. 1, спр. 47; 24 арк. – 33 арк.]. Очевидно, наприкінці XVIII ст. землі селища були секуляризовані і згодом відійшли у власність держави, жителі Мостища стали казенними селянами. 
Краєзнавець Лаврентій Похилевич, який відвідав с. Мостище в середині 1860-х рр., писав, що «...церковь деревянная действительно была построена 1675 года иждивениемъ туземца Дмитрия Коваленка; потомъ возобнолена въ 1720 году прихожанами...» [Похилевичь Л. Уезды Киевский и Радомысльский. Статистические и исторические заметки о всехъ населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и съ подробными картами ихъ. – К.: Типография А. Давиденко., 1887. – с. 16.]. Втім, наразі нам не вдалось знайти документального підтвердження дати заснування мостищенської церкви, наведеної вченим. Так, найдавніші клірові відомості і метричні книги Андріївської церкви села Мостище походять від 1780-х рр., в останніх джерелах інформація про будівництво храму відсутня; водночас, в матеріалах фонду Київської губернської канцелярії збереглись свідчення про те, що вже в 1777 р. в селищі існувала школа, вчителями в якій працювали священно і церковнослужителі [ЦДІАК: ф. 59, оп. 1, спр. 8991; 14 арк.]. 
В 1797-1813 рр. при Андріївській церкві села Мостище служив священиком Климент Золотаревський. Він народився близько 1750 р. (Клірова відомість 1811 р. подає вік священика за метричним свідоцтвом станом на 1811 р. 61 рік) в родині дячка. В 1790 р. призначений преосвященним митрополитом Самуїлом до скитської Онуфріївської церкви дячком. «...1797 года февраля 2 дня преосвященнымъ епископомъ Амфилохиемъ произведенъ къ мостищской Андреевской церкви во дьякона и того же месяца 4 дня... митрополитомъ Иерофеемъ къ вышеупомянутой церкви рукоположенъ во священника, куда и грамотою утвержденъ...» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1009, спр. 67; 64 арк. – 65 арк.]. Климент Золотаревський був вдівцем, не мав дітей. 
Дячок і паламар, що служили при храмі, були вправні в «чтении и нотномъ пении»; їх імена, на жаль, не зафіксовані в документі. 
Усі священно і церковнослужителі вирізнялись високими моральними якостями, не були «заражены пьянственною страстью» і штрафовані. 
Ризницею завідував виборний церковний староста і священик. У володінні церкви не було орних ґрунтів, а сінокоси обмежувались 50 копами. Утримання причту, позбавленого офіційної платні, здійснювалось виключно за рахунок доброчинних грошових внесків від прихожан, причому в Мостищенському приході в 1811 р. проживало 102 особи чоловічої і 114 жіночої статі казенних селян, в 25 указних дворах [Там само, 65 арк.]. 
Після смерті Климента Золотаревського в 1813 р. священиком до Андріївської церкви був призначений Кирило Симеонович Самойлович. Кирило Самойлович народився в 1784 р. в родині священика Михайлівської церкви села Дорогинки Сквирського повіту Київської губернії Симеона Самойловича. Опанував російську грамоту в церковній школі під керівництвом мандрованого дяка. В 1804 р. був призначений паламарем до Покровської церкви містечка Фастів Васильківського повіту, а в 1808 р. посвячений в стихарного дячка Златоустівської церкви села Півні того ж повіту. 26 квітня 1813 р. рукопокладений в диякона до Андріївської церкви села Мостище Київського повіту, а 10 травня – в священика. Кирило Симеонович був одружений, близько 1812 р. у нього народився син Леонтій. Поведінка священика характеризується в кліровій відомості 1815 р. як «пречестная... пьянственною страстью незараженъ... и штрафованъ не былъ» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1009, спр. 112; 81 арк. – 82 арк.]. 
По штатному розпису здавна крім священика при Андріївській церкві служили дячок і паламар. В 1815 р. указним паламарем був Яків Березницький, що народився близько 1795 р. в родині священика церкви села Красносілки (?) Чигиринського повіту Якова Березницького. «...Изъ учениковъ Киевской академии вышшаго граматическаго класса уволенъ и указомъ Киевской духовной декастерии 1813 года апреля 4 дня къ мостищной Андреевской церкви определенъ пономаремъ, который за отлучкой въ показанное село въ 1814 году къ своему отцу священнику Березницкому и доселе къ своему месту не являлся неизвестно почему...» [Там само, 82 арк.]. 
Як видно з клірових відомостей Андріївської церкви села Мостище 1811 і 1815 рр., в першій чверті ХІХ ст. була поширеною практика вислуги церковнослужителів, що послідовно проходять від найнижчих щаблів причтової ієрархії (паламарів, дячків і т. п.) до почесного звання приходського священика, причому рукопокладенню обох мостищенських священиків (Климента Золотаревського і Кирила Самойловича) в обов’язковому порядку передує суто формальне посвячення в диякони на строк від кількох днів до місяця. Вже на початку 1830-х рр. ситуація змінюється. Молоді клірики, що володіють вищим освітнім цензом, висвячуються відразу на заштатні священицькі місця, в той час як диякони і стихарні дячки закінчують свою службову діяльність на від початку заміщеній посаді.   
В 1810-1820-х рр. дерев’яна Андріївська церква села Мостище мала срібний і визолочений ритуальний посуд, «ризницу средственную», «поучительныя книги». Церковні кошти зберігались під наглядом виборного старости і священика. «...Пахатной земли и сенныхъ покосовъ еще доселе не отведено. <...> Отпускъ (на содержание причта – М. Д.) не производится ни деньгами ни хлебомъ, а довольствуются священно и церковно служители отъ прихожанъ подаяниемъ...» [Там само, 82 арк.]. 
З 1811 по 1815 рр. населення Мостищенського приходу зменшилось майже на 20%, що було, вірогідно, пов’язано з рекрутськими наборами та ін. негативними аспектами війни 1812 р. Так, в 1815 р. в Мостищі проживало 82 особи чоловічої і 82 жіночої статі казенних селян, в 21 дворі. 
Найближчими до Андріївської були Покровська церква в містечку Гостомель в 3 верстах і церква в поселенні Біличах в 6 верстах. Прикметно, що в кліровій відомості Андріївської церкви за 1811 р. не згадується Гостомельський храм, відстань до Предтеченської білицької церкви вказана помилково – замість 6, 12 верст. 
В кліровій відомості мостищенської церкви від 1837 р. про будівництво храму записано: «...построена когда и кемъ неизвестно <...> Зданиемъ деревянная, съ такою же колокольнею, крепка. Престолъ въ ней одинъ во имя апостола Андрея Первозваннаго. Утварью достаточна. <...> Зданий, принадлежащихъ к сей церкви: богаделенъ, домовъ (очевидно, в даному випадку маються на увазі молитовні будинки, а не помешкання причту – М. Д.), лавокъ – нетъ...» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1009, спр. 388; 162 арк. – 168 арк. зв.].  
«...Земли при сей церкви подъ огородомъ неизвестно сколько десятинъ; пахатной же и сенокосной 33 десятины, на которую имеется планъ и хранится при церкви, а потому о сей земли дела нигде не производится; землею же сею священно и церковнослужители сами владеютъ...». 
В 1837 р. при Андріївській церкві продовжував служити священиком Кирило Самойлович, який у відомості помилково названий сином Самсоновим. Він жив у власному будинку, зведеному на церковній землі. Дружина Кирила Симеоновича померла близько 1837 р. 
Якщо в середині 1810-х рр. діяльність мостищенського священика носила виключно «літургійний» характер (на початку ХІХ ст. єпархіальне керівництво зобов’язувало виголошувати проповіді тільки колишніх учнів Київської академії, що мали необхідну теологічну підготовку), то в другій половині 1830-х рр. навіть порівняно малоосвічений Кирило Самойлович починає активно повчати прихожан і виголошувати проповіді. 
Син священика Леонтій, якому в 1837 р. виповнилося 24 роки, «обучался въ Киевскомъ уездномъ училище, но по слабости учения исключенъ изъ онаго, ныне же находится при отце. Прилично живетъ. Поведения довольно порядочнаго...» [Там само, 168 арк.].  
Матеріальне становище причту залишалось складним навіть наприкінці 1830 рр. В документі з цього приводу читаємо: «...священно и церковнослужители не получаютъ никакого жалованья, такъ же и ниоткуда никакихъ процентныхъ денегъ, а довольствуются указною церковною землею и доброхотнымъ отъ прихожанъ подаяниемъ...». 
До приходу мостищенської Андріївської церкви належали поселення і хутори Горянка, Пільня (Мощун), Папірня і Новий. 
В селі Мостищах станом на 1837 р. мешкало казенних селян 35 осіб жіночої і 43 чоловічої статі, в 8 ¾ дворах.
В Горянці: селян – 17 осіб жіночої і 23 чоловічої статі, в 4 ¼ дворах; міщан – 17 осіб жіночої і 26 осіб чоловічої статі, в 4 ¼ дворах. Поселення знаходилось на відстані 2 верст від приходського храму.
На хуторі Пільня, розташованому за 8 верст від церкви, проживало селян – 24 особи жіночої і 27 чоловічої статі, в 6 дворах. 
В хуторах Папірні і Новому, в 1 версті від храму, було: дворян, купців і міщан – 7 осіб жіночої і 7 чоловічої статі, в 1 ¾ дворі.
Всього в Мостищенському приході в 1837 р. проживало 100 осіб жіночої і 126 чоловічої статі, в 25 дворах. 
Таким чином, демографічні втрати, обумовлені подіями 1812 р., були заледве компенсовані за рахунок природного приросту населення тільки в 1837 р. 

Про кількісні і якісні зміни в демографічній ситуації Мостищенського приходу в середині 1860-х рр. можна скласти уявлення з вищезгаданої праці Лаврентія Похилевича. Краєзнавець писав, що близько 1864 р. в селі Мостище мешкало жителів обох статей: православних – 262 особи, євреїв – 44, з них тимчасово зобов’язаних селян 51 ревізька душа з наділом 365 десятин і річним викупним платежем 197 рублів і 12 копійок сріблом [Похилевичь Л., указ. соч., с. 15]. 
Поселення Горянка, що раніше називалось також Предка, було  розташоване «на две версты восточнее Мостищъ, въ бору, при ручье Котурке». «Жителей обоего пола 364, изъ коихъ десятка четыре принадлежатъ къ Киевскимъ мещанамъ, промышляющимъ рыбною ловлею въ Ирпине и местными изделиями. Собственно крестьянъ здесь 45 ревизскихъ душъ, наделенныхъ 185 десятинъ земли, за которую они въ годъ платятъ выкупа 102 р. 64 к...» [Там само, с. 16.]. 
«...Деревня Мощунъ, причисляющаяся къ общине Андреевской церкви в с. Мостыщахъ, въ 7-ми верстахъ отъ церкви, среди казеннаго бора, при ручье того же названия, впадающемъ в р. Ирпень ниже м. Гостомля. Деревня называется такъ же Пильнею. Жителей обоего пола 203, тогда какъ ревизскихъ числится только 43 съ наделомъ 298 десят. при платеже выкупа за нее 111 рублей 20 копеекъ въ годъ...» [Там само, с. 17]. 
Демографічні показники Л. Похилевича часто потребують уточнення за офіційними джерелами, проте навіть з побіжного зіставлення зрозуміло, що за неповних 27 років з 1837 по 1864 рр. населення Мостищенського приходу зросло майже втричі, причому відчутний відсоток цього приросту утворився завдяки міграційним процесам (наприклад, євреїв, почасти міщан), підвищилась масова частка купців і міщан, що вказує на пожвавлення економічного життя селища в середині ХІХ ст. 
Андріївська церква села Мостище впродовж першої половини ХІХ ст. функціонувала в досить складних умовах. Церковно і священнослужителі не мали стабільного матеріального забезпечення, їх економічне становище цілком залежало від статків прихожан, в той час як, наприклад, причт Покровської церкви містечка Гостомель отримував офіційну платню. Проте і за таких обставин мостищенські священики, зокрема Кирило Симеонович Самойлович, відповідально ставились до своєї богослужбової і учительної місії, навіть на схилі літ працювали, не покладаючи рук, щоб бути гідними свого високого покликання. 
Марина Доброгорська

Познайомитись безпосередньо з копіями архівних документів, пов’язаних з історією Приірпіння, зокрема села Мостище, що послужили матеріалом для написання даної розвідки, можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, уродженцю села Мостище, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, без фінансової підтримки якого не було б можливим проведення науково-дослідної роботи і копіювання документів.    

Невід. худ., Портрет преподобного Далматія Ісааківського, 18 ст., полотно-олія
Домінік П. де ля Фліз, Краєвид з приходською церквою с. Мартиновичі 1779 р., друга чверть ХІХ ст., папір-туш-акварель (фрамент)

          

Категорія: Освіта, наука | Переглядів: 630 | Рейтинг: 4.8 |

Всього коментарів: 0
Форма входу

Календар новин
«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Пошук по новинах

Сайти регіону

Статистика

Володимир Захлюпаний © 2007-2012Використовуються технології uCoz