Сайт селища Гостомель -

Головна сторінкаСелище  Гостомель

Офіційний Гостомельський інформаційний портал

| RSSСр, 2016-12-07, 19:13
Меню сайту

Разділи новин
Робота ради [265]
Робота Гостомельської ради
Освіта, наука [115]
Життя селища [367]
Культура, спорт [101]
Робота транспорту [10]
Послуги населенню [64]

Початок » 2013 » Вересень » 11 » До історії пошти на теренах Приірпіння: автономія повітових і заштатних поштових відділень і завдання державної безпеки
До історії пошти на теренах Приірпіння: автономія повітових і заштатних поштових відділень і завдання державної безпеки
 На території сучасного Приірпіння одним з перших почало діяти поштове відділення в містечку Гостомель, відкрите 20 квітня 1895 р. [ЦДІАК: ф. 442; оп. 625, спр. 1; 110 (174) арк.]. 
Штат Гостомельської поштової контори первісно складався з одного начальника і тільки після реструктуризації відділення в травні 1897 р., коли при ньому почав працювати телеграф, поповнився сторожем [ЦДІАК: ф. 696, оп. 1, спр. 33; 1 арк. – 1 арк. зв.]
В Центральному державному історичному архіві України в м. Києві зберігся рахунок прибутковості телеграфних станцій з 14 листопада до 1 січня 1897 р. [Там само, 48 арк.] З розпису видно, що за перші шість тижнів роботи Гостомельська контора здійснила операцій доставки і відправлення на загальну суму 20 рублів сріблом, Горностайпільська – на 95 руб., Дитятківська – 83 руб., Димерська – 33 руб., Малинська – 84 руб., Іванківська – 52 руб. і Чорнобильська – на 193 руб. В січні 1898 р. діяльність окремих поштово-телеграфних відділень пожвавилась, прибуток за чотири тижні склав для Гостомеля – 16,50 рублів сріблом, Горностайполя – 39,95 руб., Дитятків – 54 руб., Димера – 18,35 руб., Малина – 42,75 руб., Іванкова – 43,65 руб. і Чорнобиля – 165,25 руб. Таким чином прибутковість Гостомельського відділення була найнижчою, кращі показники мала Чорнобильська поштово-телеграфна контора.    
За свідченням документальних джерел Гостомельська пошта займалась прийомом і відправленням внутрішньої кореспонденції регіонального значення і обслуговувала навколишні населені пункти, що лежали осторонь від магістрального поштового тракту і не мали власних відділень, в радіусі 25 – 28 верст [Там само, 104 арк. – 105 арк. зв.] Тобто для того, щоб надіслати листа за кордон або до північно-східних губерній Російської імперії, дописувач повинен був скористатись послугами Київської поштової контори. Керівник Гостомельського відділення був безпосередньо підзвітний начальнику Київського поштово-телеграфного округу [Там само, 19 арк. зв.]
Субординація між губернськими, повітовими і заштатними конторами суворо регламентувалась і пріоритет Київського поштово-телеграфного відділення в Південно-Західному краї підтримувався на урядовому рівні – така політика сприяла централізації багатонаціонального організму імперії. Крім того в останній чверті ХІХ ст. із загостренням революційної ситуації стали нагальними також інші причини, що вимагали збереження status quo.
Всупереч несприятливій політичній кон’юнктурі Чорнобильське поштово-телеграфне відділення, що працювало особливо інтенсивно, вже з перших кроків почало претендувати на самостійність. 
Місцевий поміщик кандидат права Сергій Михайлович Челіщев 11 серпня 1897 р. подав на ім’я начальника Київського поштово-телеграфного округу заяву наступного змісту. «...Въ скоромъ времени въ принадлежащемъ мне имении въ местечке Чернобыле откроютъ телеграфъ. Во имя достаточнаго сношения г.г. обывателей Чернобыля по торговымъ деламъ съ заграницей имею честь ходатайствовать и почтительнейше просить разрешить приемъ депешъ въ Чернобыли на иностранныхъ языкахъ...» [ЦДІАК: ф. 696, оп. 1, спр. 33; 47 арк.]
Недоречне подання чорнобильського землевласника, вірогідно, залишилось без відповіді. В лютому 1898 р. С. М. Челіщев надіслав до Київського поштово-телеграфного округу повторний запит з Петербургу, в якому просив про дозвіл не тільки отримувати, але й приймати і відправляти кореспонденцію на іноземних мовах і адресовану закордон. Сергій Михайлович зазначав, що навів необхідні довідки і розраховував на позитивне рішення в столичних інстанціях: «...Главное отделение почтъ и телеграфовъ въ Петербурге выразило мне полную свою готовность разрешить вышеписанную просьбу, буде Киевский почтово-телеграфный округъ найдетъ нужнымъ обратится къ нему по сему предмету...» [Там само, 110 арк. – 110 арк. зв.] Дописувач посилався на потреби місцевої торгівлі і жваве економічне життя містечка і просив сповістити «о воспоследовавшемъ по сему <...> по адресу места жительства...» 
Не покладаючись на силу офіційного подання, М. С. Челіщев паралельно відправив неформальний запит альтернативним шляхом – написав листа керуючому справами або заступнику начальника Київського поштово-телеграфного округу. 
«...Ваше Превосходительство Феофилактъ Григорьевичъ! Позвольте Вамъ напомнить о Вашемъ любезномъ обещании разрешить отправлять и получать въ Чернобыльской телеграфной станции телеграммы за границу и на иностранныхъ языкахъ <...>. Вы не хотели смещать Начальника Чернобыльской почтово-телеграфной конторы, такъ какъ Вы имъ вполне довольны, но не уверены, владеетъ ли онъ иностранными языками. Я у него спрашивалъ – онъ можетъ свободно передавать депеши на иностранныхъ языкахъ и обещалъ мне даже донести о томъ Вашему Превосходительству. Если позволите мне вмешаться въ это – я бы предложилъ не смещать Начальника <...>, а только дать ему телеграфиста, владеющаго иностранными языками. <...> Что касается большей доходности при приеме иностранныхъ телеграммъ, то за это говоритъ довольно обширная торговля въ м. Чернобыле. Позвольте еще указать на то обстоятельство, что въ Чернятине (Каменецъ-Подольской губернии) въ имении моей сестры Львовой разрешенъ приемъ иностранныхъ депешъ, а между прочимъ тамъ нетъ никакихъ торговыхъ оборотовъ...» [Там само, 111 арк. – 112 арк. зв.]  
Далі дописувач висловлює подяку за відкриття в Чорнобилі телеграфу і пише про побоювання щодо одержання представником поштово-телеграфного відомства 600 рублів сріблом з місцевої громади, які поміщик передав за посередництвом станового пристава. Питання про те, чи був грошовий внесок платою товариства міщан за відкриття в їх населеному пункті телеграфної станції, як видно з контексту повідомлення, чи являв собою різновид хабара, який сплачували мешканці містечка в розрахунку на дозвіл приймати закордонну кореспонденцію, - потребує подальшого роз’яснення.  
У відповідь на подання С. М. Челіщева керівництво Київського поштово-телеграфного округу звернулось із запитом до начальника Чорнобильського відділення Дробова. Пан Дробов 26 лютого 1898 р. рапортував: «...Во исполнение предписания отъ 23 февраля за №47/4436 Вашему Превосходительству имею честь донести, что иностранныхъ языковъ я не изучалъ и не знаю, а такъ какъ у меня имеются некоторые учебники и я немного могу прочитывать иностранныя слова, то полагаю, что при незначительномъ количестве депешъ, могъ бы производить обменъ ихъ, употребляя при списывании латинския буквы, что и случалось мне на практике. Изучить же иностранныя языки въ силу служебныхъ обстоятельствъ за недостаткомъ свободнаго времени лишенъ возможности...» [ЦДІАК: ф. 696, оп. 1, спр. 33; 114 арк. – 115 арк. зв.] 
Останній пасаж про те, як начальник Чорнобильського відділення, що не володів жодною іноземною мовою, збирався розшифровувати закордонну кореспонденцію, покладаючись на зовнішній вигляд буквених знаків і не розуміючи їх смислу – у високій мірі показовий щодо культурного і освітнього рівня чиновників, що в кінці ХІХ ст. заміщували посади керівників поштових контор в Київській губернії, зокрема на Приірпінні. Здається доречним припущення, що начальники Гостомельської, Малинської або Дитятківської телеграфних станцій навряд чи могли конкурувати з винахідливістю Чорнобильського поштмейстера, адже його відділення було одним з найбільших.  
Попри те, що цифри рахунку прибутковості засвідчують значний обсяг листування в прикордонному Чорнобилі, Дробов пише: «...Что же касается лицъ, заинтересованныхъ въ открытии приема международныхъ телеграммъ, то кроме владельца Чернобыльскаго имения г. Челищева, иногда временно приезжающаго въ Чернобыль, какъ мне известно и судя по количеству отправляемой и получаемой почтовой корреспонденции, въ Чернобыле и окрестности его почти не имеется...» [Там само, 115 арк. зв.] 
На основі рапорту Чорнобильського поштмейстера Дробова начальник Київського поштово-телеграфного округу 8 березня 1898 р. прийняв ухвалу відмовити на подання С. М. Челіщева. В повідомленні за №253/8625, адресованому чорнобильському поміщику, службовці відомства мотивували відмову з тонким бюрократичним тактом: «...Имею честь уведомить Васъ, Милостивый Государь, что для открытия приема международныхъ телеграммъ въ м. Чернобыле безусловно необходимъ чиновникъ, знающий иностранные языки, содержание же такого чиновника за счетъ казны было бы непроизводительнымъ въ виду отсутствия корреспондентовъ...» [Там само, 116 арк.]  
На прикладі Чорнобильської контори простежується, як потяг до емансипації, що намітився в кінці ХІХ ст. серед повітових і заштатних поштових відділень, наражався на вимушену ригідність системи. Одним з важливих чинників, що сприяли збереженню існуючого порядку речей, була виняткова роль листування в формуванні громадської думки, що за умов суворої цензури і відсутності свободи слова в Російській імперії представляло чи не єдиний легітимний спосіб обміну судженнями.
Царський уряд оцінив можливості пошти як індикатора суспільної свідомості належним чином: на противагу численним законодавчим актам, які гарантували таємницю листування, в другій половині ХІХ ст. при поштових конторах окремих столичних і університетських міст діяли т. зв. «чорні кабінети», що спеціалізувались на перлюстрації – перегляді приватної кореспонденції, що здійснювався потай від адресата і відправника. 
В час правління Катерини Великої, Павла І і Олександра І перлюстрації підлягали здебільшого листи представників дипломатичного корпусу і близьких до трону посадовців; за доби Миколая І Третє відділення встановило нагляд над епістолярією політичних злочинців і підозрюваних (зокрема, декабристів), а також міжнародною і прикордонною кореспонденцією. 
У 1860 – 1880 рр. в період активізації народницького руху «чорні кабінети» працювали при Санкт-Петербурзькій, Московській, Київській, Харківській, Одеській, Віленській і Варшавській поштових конторах; перлюстрація пересічної кореспонденції стала масовим явищем. Так, серед матеріалів «секретного архіву» Третього відділення збереглись виписки з листів бориспільського поміщика С. Мосолова, дворян М. Позена і П. Цертелєва, що мешкали на задвірках Полтавської губернії, та ін. [Абакумов О. Ю. Самая непроницаемая тайна (О перлюстрации в России в середине ХІХ в.)/ Освободительное движение в России. Межвуз. сб. научных трудов, Вып. 19.// Саратов, 2001. – с. 20 – 31.]
Наразі не виявлено документальних підтверджень революційної діяльності у Гостомелі в 1870 – 1880 рр.; проте в 1902 – 1903 рр. в селищі проживав міщанин Д. М. Шварцман, що підозрювався в поширенні соціалістичної пропаганди [ЦДІАК: ф. 275, оп. 1. ч. 1, спр. 64; 1 арк. – 16 арк. зв.], 24 травня 1902 р. на вулицях містечка з’явилась прокламація «Рабочей партии политическаго освобождения России» [ЦДІАК: ф. 274, оп. 1, спр. 661; 111 арк. – 113 арк. зв.]. В Києві наприкінці 1870-х рр. діяв гурток народників В. Дебогорія-Мокрієвича і Я. Стефановича. 
З перлюстрацією пов’язана уповільнена і мало ефективна робота російської пошти: у спогадах сучасників часто зустрічаються скарги на те, що адресатам доводиться чекати листів тижнями під поштовими відділеннями; кореспонденти отримують депеші в пошкодженому пакуванні; неуважні чиновники навіть міняють листи місцями так, що адресат одержує повідомлення від незнайомого кореспондента в конверті, підписаному рукою близького. Прикметно, що від перегляду не була гарантована переписка подружжя. 
В губернських поштових конторах досвідчені чиновники складали виписки з приватних листів цілком пересічних, непримітних громадян і надсилали до намісників, а за потреби – до Петербургу, де з витримками з перлюстрованої епістолярії регулярно знайомився з подання шефа жандармів сам Олександр ІІ. Необережне висловлювання в листі могло призвести до встановлення негласного нагляду за дописувачем; перлюстрація відкривала зловживання в бюрократичному апараті, знайомила урядовців з настроями суспільства. 
Природно, що громіздкий процес перлюстрації передбачав наявність великого штату компетентних спеціалістів, що володіли іноземними мовами, мали досить високий освітній рівень і вміли акуратно відкривати конверти і надрізати пломби. Тому в час найбільшої активізації революційного терористичного руху в 1880-х рр. «чорні кабінети» існували тільки при 7 поштових відділеннях, в тому числі при Київському, Одеському і Харківському. В 1894 р. були запроваджені три нові пункти перлюстрації – в Тифлісі, Казані і Нижньому Новгороді. «...Перлюстрационные чиновники, независимо от небольшого содержания, производимого им по штатным гласным должностям почтовой цензуры иностранных газет и журналов, занимаемым ими для сокрытия  действительных, более важных обязанностей, получают за перлюстрационные занятия негласное жалованье из суммы в 107.000 рублей, отпускаемой ежегодно из государственного казначейства, в распоряжение министра внутренних дел, на известное Государю Императору употребление...» [Доклад статс-секретаря И. Н. Дурново Его Величеству Николаю Александровичу, 5-го января 1895 года в кн.: Жандармы России/ Сост. В. С. Измоник. – Спб. – М., 2002. – с. 582 – 583.]   
Зрозуміло, що утримання корпусу перлюстраційних чиновників в повітових містечках було нерентабельним, а дозвіл для Чорнобиля приймати і відправляти закордонні депеші фактично робив поштове відділення самостійним, що суперечило завданням державної безпеки. Тому Чорнобильська, Гостомельська, Димерська, Малинська, Дитятківська та ін. телеграфні контори ще тривалий час мали право приймати тільки внутрішні депеші, а кореспонденція з цих відділень в обов’язковому порядку проходила через Київ.
Марина Доброгорська

 Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, без фінансової підтримки якого не було б можливим проведення науково-дослідної роботи і копіювання документів. 

Познайомитись безпосередньо з копіями архівних документів, пов’язаних з історією Приірпіння, зокрема селища Гостомель, що послужили матеріалом для написання даної розвідки, можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.

Категорія: Культура, спорт | Переглядів: 411 | Рейтинг: 5.0 |

Всього коментарів: 0
Форма входу

Календар новин
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Пошук по новинах

Сайти регіону

Статистика

Володимир Захлюпаний © 2007-2012Використовуються технології uCoz