Оголошення Маніфесту на місцях супроводжувалося антимонархічними виступами і єврейськими погромами. 

18 жовтня у Києві мітингувальники на чолі з помічником присяжного повіреного Ратнером і залізничником Шліхтером захопили приміщення Думи, вимагаючи звільнення політичних арештантів. Учасники демонстрації розірвали імператорські портрети у залі засідань і поламали царські вензелі, укріплені на фасаді будинку з нагоди святкової ілюмінації.

Інший натовп увірвався до Миколаївського парку: революціонери намагалися повалити пам'ятник Миколая І за допомогою аркану, відбили написи та ініціали на постаменті і засунули в руку скульптури древко червоного прапора. 

Того ж дня з'явились перші патріотичні маніфестації. Їх учасники, як видно з матеріалів сенатської ревізії, - прибиральники, натирачі підлоги, різнороби, крадії і безпритульні – спочатку відловлювали і били окремих людей із революційною символікою, зрештою перейшли до масового єврейського погрому.

У межах смуги осілості на початку ХХ ст. євреї представляли найбільш політично активний елемент суспільства. Сенатор Євген Турау, який розслідував причини київського погрому, доповідав, що на противагу консервативному старшому поколінню, єврейська молодь вбачала в революційному русі єдиний вихід зі свого нерівноправного положення у державі. Так, євреї були позбавлені свободи пересування, вибору професії і занять, обмежені в праві власності, розглядалися як прибуткова стаття імперського фіску. В середніх і вищих навчальних закладах діяла відсоткова норма прийому євреїв (5-10%) [Гессен Ю. О жизни евреев в России. Записка в Государственную Думу. - СПб., 1906. - 137 с.] Батьки відправляли дітей здобувати освіту за кордон, зокрема до Швейцарії - потужного опозиційного осередку. Молодь поверталася додому і розносила соціалістичне вчення серед однолітків, поповнюючи ряди РСДРП і есерів [Всеподданнейший отчёт о произведенном сенатором Турау исследовании причин беспорядков, бывших в гор. Киеве// Материалы к истории русской контр-революции. Т. 1: Погромы по официальным документам. - СПб.: Типография товарищества "Общественная польза". - 1908. - с. 259 - 260].

 Сучасники приписували владі важливу роль в організації заворушень. Ходили чутки, що після того, як демонстранти поламали династичні атрибути, до Петербургу надіслали телеграму і сам цар віддав наказ бити євреїв. 

Серед нижніх чинів поліції і військових панувало уявлення про санкцію на погроми. 

Київський поліцеймейстер Цихоцький, керівник охорони Подільської і Старокиївської дільниць генерал-майор Безсонов, пристав Лященко і помічник Пирожков залишались бездіяльними, коли у їх присутності натовп кидався на заможні будинки, приязно віталися з погромниками, вирішували суперечки за здобич. Складалося враження, що поліція захищає грабіжників, а не жертв.

Заворушення у Києві тривали впродовж 18 - 21 жовтня; у цей час загинуло 47 осіб, 25% яких становили євреї, було поранено 205 осіб, 33% євреїв, пограбовано 1500 підприємств, магазинів і квартир, що належали євреям, у тому числі дворічне училище для хлопчиків ім. Соломона Бродського відомства Міністерства народної просвіти [Всеподданнейший отчет, с. 269].

Восени 1905 р. аналогічні заворушення відбувалися в Одесі, Катеринославі, Сімферополі.

Жовтневі погроми мали однаковий офіційний сценарій: євреї, що домінували кількісно у складі антиурядових демонстрацій, образили патріотичні почуття громади і першими спровокували конфлікт; пасивність влади пояснювалася непорозумінням щодо розподілу повноважень між військовими і поліцією - з 14 жовтня у Києві введено надзвичайний стан.

19 жовтня погром поширився на передмістя – села Деміївку і Солом'янку. Наступного дня надійшли тривожні звістки із Київського повіту.

У донесені губернатора від 2 листопада 1905 р. за #5228 описано ситуацію на Приірпінні [ЦДІАК: ф. 442, оп. 855, спр. 391 ч. 3; 280 арк. - 281 арк. зв.]

"...В Гостомель 20 октября на подводах стали съезжаться крестьяне с.с. Литвиновки, Демидова и Мостищ. К 10 часам утра на базаре образовалась толпа около 300 человек; подстрекатели из местных крестьян уверяли толпу, что в г. Киеве и других городах высшими властями разрешено разбивать евреев, о чем якобы опубликовано. Толпа направилась к еврейским лавкам. Заметив направление толпы, торговцы-евреи заперли свои лавки и скрылись, а крестьяне, руководимые агитаторами, остановились возле лавок. В это время сын содержателя аптечного склада Нусим Слуцкий произвёл два выстрела из револьвера в воздух, чем ещё сильнее возбудил крестьян, которые, отобрав от него револьвер, ворвались в аптечный склад и разбили его, а затем, взяв портрет Государя Императора и вооружившись <палками>, приступили к разгрому лавок..."

У документі проводиться думка про те, що селяни спонтанно прибули до Гостомеля організованою групою; агресивна поведінка Нусима Слуцького, який, до слова, був відомий жандармському управлінню у зв'язку з антиурядовою демонстрацією 5 - 6 серпня 1905 р. [ЦДІАК: ф. 274, оп. 1, спр. 1241; 5 арк. - 5 арк. зв.], і заклики агітаторів спровокували насильницькі дії. 

Наявність монархічної символіки опосередковано вказує на адміністративну протекцію: царський портрет для процесії – вірогідно,  живописний, великого формату – погромники могли отримати тільки в офіційній установі (волосному правлінні, становій квартирі і т.п.)

Характерною рисою гостомельського погрому було те, що заворушення ініціювали не місцеві міщани, а селяни з волості. Очевидно, вираженого міжетнічного антагонізму тут не існувало. 

Євреї здавна жили на Приірпінні. У кліровій відомості Свято-Покровської церкви м. Гостомель за 1887 р. подано кількість "жидов и нехристиан", які мешкали на території парафії, - 140 осіб чоловічої і 142 жіночої статі, що складало близько 1/10 частини від загальної чисельності населення [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 200; 16 арк. зв.] Із пожвавленням економічного розвитку селища на початку ХХ ст. кількість євреїв неухильно зростала. 

Погром тривав дві години. Опівдні більшість селян завантажила награбоване на підводи і роз'їхалась по домівкам. Інші, налаштовані рішуче, вимагали від місцевого священика відслужити молебень. "...Но спустя час, в местечке появилась новая толпа крестьян, свыше 100 человек из с.с. Яблонки, Блиставицы и Озёр. К ним присоединились местные крестьяне и сообща начали разбивать жилые еврейские дома, грабить и вывозить на подводах имущество. К 9 часам вечера погром прекратился, а около 11 часов загорелись разграбленные лавки, принадлежащие помещику Красовскому. Сгорело 10 лавок. Причиной пожара предполагается поджог..."

21 жовтня до містечка прибули селяни з Мостища і пограбували три житлових споруди. Спільними зусиллями гостомельчан і євреїв погром відразу припинили. Прикметно, що дії влади в особі станового пристава і волосного старшини були неефективними "по причине малочисленности полицейских служителей". 

Внаслідок заворушень 20 - 21 жовтня 1905 р. понесли збитки 23 крамниці; обікрали 17 єврейських помешкань; обійшлося без вбитих і поранених. 

Гостомельський погром виявився одним з найбільших у Київському повіті. Так, у Гребенях 21 жовтня пограбували 1 єврейський магазин, в Халеп'ї – 2 крамниці і 2 квартири. 

22 жовтня у Трипіллі 5 місцевих селян зібралися біля будинків заможних євреїв, погрожуючи і вимагаючи викупу: "евреи давали, но не много, и крестьяне ограничились разбитием стекол, при чем действовали одиночно". 

У Ржищеві ескалації вдалося уникнути завдяки енергійним адміністративним заходам. Керівництво заздалегідь звернуло увагу на неспокійний настрій населення. "...Прибывшему в местечко мировому посреднику крестьяне заявили, что еврейская молодежь держит себя по отношению к ним крайне вызывающе. На увещания не производить беспорядков, крестьяне обещали исполнить это..." 

Попри те, що погром в Гостомелі скінчився 21 жовтня, його відлуння ще кілька діб давалося взнаки у волості.

Заява жителя с. Михайлівки Петра Прибиткова від 22 жовтня 1905 р., адресована Київському, Подільському і Волинському генерал-губернатору, під авторським заголовком "О мятежах, могущих принять угрожающие размеры" – дозволяє зрозуміти, як сприймалися заворушення у пересічній конформістській свідомості [ЦДІАК: ф. 442, оп. 855, спр. 391 ч. 6; 193 арк.]

Дописувач зазначав: "...Долг верного царского слуги и гражданина заставляет донести Вашему Высокопревосходительству о ниже следующем: в Гостомельской волости беспорядки в полнейшем разгаре, а охрана отсутствует: постоянный состав полиции совершенно бессилен. Гостомель разбит и разграблен; в с. Рубежовке разграблены лавки, местные склады, помещичья усадьба и несколько домов. Зачинщики и предводители рубежовские крестьяне, они вооружены ружьями и револьверами, на повозках, забранных в экономии, днём и ночью разъезжают по окрестностям и грабят совершенно различного рода население. Городского имущества у них навезено возами. Распространяют <...> ложные слухи о Государе Императоре и тем смущают околичное население. Угрожают общим мятежом и обещаются резать панов..."

Петро Прибитків повідомляв, що рубежівські селяни переховували сторонніх підбурювачів, і просив вислати до волості військову команду. Автор назвав очільника повстанців – чоботаря Аврама Маслюка, що мешкав на дачі #6 у Ворзелі і володів зброєю без дозволу. 

Ремесло і семітське ім’я Маслюка дають можливість зробити припущення про те, що гостомельський погром викликав реакцію, заворушення спробували використати у революційних цілях. Водночас, не виключено, що дописувач керувався егоїстичними мотивами, зводячи тяжке обвинувачення на людину, з якою мав особистісний конфлікт: обізнаність про відсутність дозволу на зброю вказує на знайомство автора з чоботарем. 

У канцелярії генерал-губернатора заяву не проігнорували: резолюцією за #12538 від 23 жовтня оригінал листа терміново надіслано повітовому ісправнику для "принятия соответствующих мер".    

Вичерпавши легальні засоби боротьби з опозиційним рухом, влада вдалася до незаконних – організації масових єврейських погромів. 

Заворушення, що проходили за усталеною схемою в губернських і університетських містах Південно-Західного краю, у повітах вийшли з-під контролю, набули рис стихійного селянського повстання, спрямованого проти монархічно лояльного населення – поміщиків, прикажчиків, персоналу місцевих економій.

Марина Доброгорська

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку за забезпечення права доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку за фінансову підтримку пошукової роботи. 

Ознайомитись детально з документами по історії Приірпіння, що послужили матеріалом для написання цієї статті, можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ #13.