Напередодні від’їзду ми розмовляли з представниками педагогічного колективу про принципи, за якими складаються списки дітей, що відпочиватимуть в санаторії; оформлення необхідних документів та багато іншого. 

К. М. Павленко – класний керівник 8-А, супроводжуватиме школярів до Косова. «...Насправді, Юрій Ілліч постійно допомагає школі. Ми вже вдруге їдемо так масштабно, великою групою – позаминулого року в Карпати їздили. І народ настільки звик, що, коли в кінці навчального року до мене підходили питали про путівки від держави, дивувались: як? Косова нема?!.. Ну, звісно, що не було. А на останньому дзвонику (Ю. І. Прилипко приходить на лінійку за традицією – М. Д.) всі чекали, що ж скаже Юрій Ілліч, чи буде відпочинок. Тоді головна новина – відкрили озеро. І діти переживали, чи організує він для них безкоштовні путівки...» 

Про заплановану поїздку в школі стало відомо 9 вересня. За словами Катерини Михайлівни, вже на другий день після оголошення діти прийшли, порадившись з батьками; були, в основному, сформовані списки тих, хто їде на оздоровлення. «... Ми, звичайно, враховуємо побажання батьків і дітей. Завдяки великій кількості путівок зможуть поїхати, фактично, всі бажаючі. Керуючись навчальною програмою, учбовим навантаженням і різними питаннями організаційного порядку, ми вирішили цього року відправити на відпочинок восьмі класи. До Косова поїдуть майже всі учні 8-А, тринадцять дітей з 8-Б і дев’ять з 8-В. Залишиться заледве більше десяти осіб, яких ми об’єднаємо в збірний клас для продовження навчання. Словом, не їдуть тільки ті, які хворіють або не можуть через родинні обставини. В даний момент працюємо над оформленням документів. Головний лікар дитячої поліклініки Гостомеля Мельник Б.В. пішов нам на зустріч: довідками про епідеміологічне оточення займається школа. Можете собі уявити, що було б, якби батьки півсотні дітей раптово кинулись до лікарні!?..» 

К. М. Павленко з групою учнів ЗШ №13 і 14, Косів, січень-лютий 2010 р.

К. М. Павленко розказала також про інші місця, де відпочивають гостомельські школярі. «...В цьому році, як ніколи, - все менше і менше маємо від держави. Влітку діяв пришкільний табір на базі ЗШ №14 у Військовому містечку; там наших було 33 дитини. Я працювала начальником табору. Але це не оздоровлення, а тільки відпочинок. Ну, це вихід для малечі – перші – четверті класи, якщо батькам немає з ким залишити дитину дома. Ще був Житомир: група з 15 чоловік і 8 наших учнів. Як бачите, дуже маленька кількість. Скористатись цими поїздками могли тільки діти пільгових категорій населення – чорнобильці, сироти.  Ми і тут в першу чергу намагаємось залучати школярів з малозабезпечених або неповних родин; наприклад, у 8-Б класі всі без чорнобильських – для них це справді шанс поїхати. Це те, що надала держава. Крім Ю. І. Прилипка, депутати нас нікуди не возили. Знаю ще про п’ятиденну поїздку в англомовний табір у Феодосії. Хто це спонсорував – не скажу; чула, що від церкви, не від Покровської, звичайно. Наших потрапило до десяти – не масово, за інтересами. Зараз новий варіант від держави – Бердянськ. Тобто, якщо все разом взяти, - буде значно менше, ніж зараз відправляє в перший етап Юрій Ілліч. 49 дітей на 21 день!! А скоро вирушить і друга група!.. Минулого разу ми їздили в Косів комфортабельним автобусом, під час подорожі групу супроводжувала медсестра. Юрій Ілліч дав гроші, щоб можна було походити на різні екскурсії. На відстані ми були з ним постійно на зв’язку: не так, що відправив і забув. Дзвонив і запитував: чи все в порядку, чи задоволені, як харчування, умови проживання. Пам’ятаю випадок, коли в їдальні подали холодний чай. Діти поскаржились Ю. І. Прилипку, він особисто розмовляв з кухарем або з кимось із керівництва закладу. Персонал санаторію почав ставитись до нас ще більш уважно, діти отримали можливість вибирати страви в меню. Сподіваємось, так буде і тепер».

*  *  *

Марина Будніченко і Алла Мельниченко – учениці 8-А класу, побувають в Карпатах вперше, з нетерпінням чекають від’їзду. 

Дівчата розповіли, що з сім’єю і шкільними друзями їздили до Криму, Богуслава, Херсону. Це літо провели в Гостомелі, а на морі відпочивали з родиною востаннє три роки тому. 

Всім класом їдуть перший раз: безпечніше і веселіше, ніж одному – відчуваєш підтримку друзів і класного керівника; в житті різні ситуації трапляються. Читали про санаторій в Інтернеті: там красиві краєвиди і цікава оздоровча програма.

Сподіваються походити по екскурсіях, полазити в горах, завести нових друзів, набратись приємних вражень, зробити багато фото, щоб показати близьким. 

Їх подруга і однокласниця Таїсія Кудрявцева святкуватиме свій чотирнадцятий День народження в Карпатах. 

М. Д. Розкажіть, чи зраділи, коли вам сказали, що поїдете в Косів?

Марина. В понеділок на уроці до нас в клас зайшли Катерина Михайлівна, директор і Ю. І. Прилипко. Юрій Ілліч спитав, як ми провели літо, чи ходили на озеро? Ну, більшість нікуди не їздила, бо не було путівок. І нам сказали: а хочете ще відпочивати? Да!! З класним керівником?! Ми: ура!! Канєшно, поїдемо!! Потім перепитали, бо думали, шо то так, пошутили. Ще й безкоштовно?! Ми перепитали в класного керівника, чи це правда. На наступний ранок майже всі погодились, поговорили з батьками, в кого виходить їхати. 

Алла Мельничеко, 8-А клас

М. Д. Як думаєте, за якими критеріями вибирали дітей на відпочинок? Чи справедливі ці критерії?

Алла. Всім казали: хто хоче – записуйтесь; такого не було: от ти не поїдеш, бо ти не такий. Думаємо, що всіх вибрали справедливо. Наприклад, ми кожний рік працюємо дуже-дуже, допомагаємо шкільній організації. Мабуть, саме по таким принципам обирали – не взяли ж перші класи!..

М. Д. Серед вашого оточення є діти, які хотіли до Косова, але не потрапили у списки?

Марина. Не їдуть тільки ті, у кого є причина. Одна дівчина захворіла, інші – хочуть навчатися і бояться, що втратять момент...

*  *  *

Аліна Жмидик і Марина Макаренко вчаться в 9-А класі; їздили в Косів на 23 дні (з дорогою) у вересні позаминулого року; крім цього «від школи» ніде не були. 

М. Д. Як відпочивати краще – з класом, чи самому?

Аліна. Все одно: в санаторії усі дуже доброзичливі – і працівники, і підлітки, так що не страшно і одному. Коли ми їздили, в Косові були діти нашого віку і старші, переважно з Одеси і Донецька.   

М. Д. Як вам більше подобається подорожувати – з однолітками, чи з сім’єю? 

Марина. Чесно? Без батьків почуваєшся дорослішою, впевненою в собі. 

М. Д. Що запам’яталося з поїздки?

 

Марина Макаренко, 9-А клас

Аліна. Ми в Косові їздили на екскурсії. Були в будинку св. Миколая. Це недалеко від Івано-Франківська. Там живе справжній св. Миколай: діти пишуть йому листи з побажаннями, як Санта Клаусу. У нього дерев’яний будинок, багато дерев’яних виробів – сани і всі меблі різьблені, дерев’яні. Є дванадцять стільчиків побажань: кожний підписаний «хочу бути розумною», «доброю»... Ми на них по черзі сідали. Обіцяли після приїзду надіслати св. Миколаю листа, але не склалось. Коли від’їжджали, нам зробили маленькі подаруночки – солодощі...

Марина. Ще були в горах у Яремчі. На водоспаді – вперше в житті. Там дуже велике каміння і тече водоспад з крижаною водою. Надзвичайно гарний краєвид!! Стоїш, дивишся вниз – і страшно, і гарно так, що не хочеться погляд відводити...

Аліна Жмидик, 9-А клас

Аліна. Були в католицькому храмі, який тільки починав будуватися. Цікава передісторія: церква згоріла напередодні і її відбудовували на кошти жителів Косова. Там з дерева всі роботи проводяться, дуже великий храм...

М. Д. Які у вас були лікувально-оздоровчі процедури?

Аліна. Ми пили напій з пророщених зерен пшениці – на смак не дуже, але корисно. Потім дихали сіллю: велика кімната і в ній величезні шматки солі – не такі, як в магазині купуєш. Ти сідаєш, вдягаєш спеціальний плащ і дихаєш – неймовірне відчуття свіжості. Нам усім дуже подобалось. Прогрівали легені і горло такими трубочками...

М. Д. А якщо хтось не хотів?

Марина. Гм-м?.. Ми всі хотіли – нам було цікаво.

М. Д. Як харчування?

Марина. Здорове харчування, здоровий спосіб життя. Нашими улюбленими днями були понеділки, коли в меню борщ і вареники. Тільки солі доводилось докупляти трошки, звичайно, - вдома звикли їсти страви з насиченим смаком. Готували добре. А про всяк випадок недалеко від корпусу кіоск-буфет. 

М. Д. Чи була у вас якась розважальна програма?

Аліна. Були дискотеки. За порядком в залі дивились дві медсестри, працівники санаторію; був діджей. 

Марина. Територія санаторію велика і красива. Багато на свіжому повітрі гуляли. Там росте старий яблуневий сад...

Аліна. Між собою, буває, згадуємо дядю Васю, який з нами в карти не хотів грати. Він був така хороша і цікава людина!.. Коли підключили отоплення, то постійно приходили перевіряти, чи все у нас в порядку, нічого не потекло. То був такий добрий дідусь, сідав з нами грати в карти. Дєдушка Вася чи Гриша, викопаний гуцул!.. Тільки почнеш його обігрувати – «нєт! стой! з вами я не буду грати!» 

Марина. А повари, які нас пригощали варениками!.. Розказували притчу про гуцулку і гори... 

Аліна. Ми жили в дуже зручній кімнаті: встаєш вранці і видно у вікно гори в тумані. А коли від’їжджали 20 жовтня, то в горах уже сніг лежав. В санаторії ми той рік перший сніг побачили. Біля вікна дерево росло: коли не подивишся – білочки по гілках бігають. А взагалі то було дерево бажань – до нього хусточки прив’язували, щоб знову повернутись...

М. Д. Батькам, чиї діти поїдуть до Косова вперше, буде цікаво дізнатись більше про умови проживання?

Аліна. Дуже хороші умови: євроремонт, шикарні ліжка, великі шафи-купе, письмовий стіл, у кожного тумбочка. У нас, здається, сама краща кімната була. В санаторії є кімнати на шість або десять чоловік. Ми захотіли жити всі разом.

Марина. Ви не повірите, навіть в школу подобалося ходити! Там же є школа. Дуже цікава: сама по собі невелика, буквально, пару кабінетів. Добрі вчителі. У нас були всі предмети. Такого не було, що ми приїхали гуляти. Занять щодня небагато – 4-5 уроків. Нам подобалось, як ці люди розповідають, звичайні предмети вони підносили якось по-іншому. Ставили оцінки, які ми потім тут вчителям показували. 

М. Д. Розкажіть про ваш розпорядок дня?

Аліна. Підйом у 8 годин. Можна було трішки поспати, бо вдома ми, звичайно, в школу встаємо раніше. Потім обов’язкова ранкова зарядка на вулиці: яка б не була погода, кожного дня проводилась. В 9 годин був сніданок, далі ми йшли до школи на 10:00 – недовго були, години до першої. Потім оздоровчі процедури в 13:00, обід і «тихий час» з 14:00 до 16:00. Полудник. Залишалось навіть трохи вільного часу. З 16:30 до 19:00 ми вчили уроки і гуляли по території, спілкувалися, взагалі займалися своїми справами. В 19:00 вечеря, дискотека і в 22:00 відбій.

М. Д. Що вам дала ця поїздка?

Марина. Ми дізналися багато нового; клас здружився, став більш згуртованим; підлікувалися. Збулись чиїсь мрії. З радістю поїхали б знову: в такі моменти шкодуєш, що вже в дев’ятому класі – треба готуватися до екзаменів... Маса позитивних вражень, пов’язаних з Карпатами!..

*  *  *

Анастасія Гречанлі закінчила ЗШ №14 в 2011 році, навчається в Національному університеті ім. М. П. Драгоманова на філологічному факультеті. 

В старших класах їздила в Косівський підлітковий санаторій у складі збірної групи з 50 дітей, сформованої на базі ЗШ №13 і 14. «...Еще, когда училась в школе, ездили в Бердичев и Львов. Поездки, кажется, организовал класный руководитель; ученики оплачивали транспорт и проживание своими силами. 

В Карпатах единственный раз, когда отдыхала по путевке бесплатно. Очень понравилось: были на экскурсиях в соседних с Косовом городах, ходили в горы, катались на лыжах, играли в снежки... Поехали в январе или феврале. 

Анастасія Гречанлі, випускниця ЗШ №14

Родители переживали насчет условий проживания: думали, санаторий – это что-то такое допотопное, советское. На самом деле оказалось: помещения теплые и удобные, с евроремонтом, новой мебелью, гарячей и холодной водой. На каждом этаже корпуса постоянно дежурила медсестра. Мы жили: по одну сторону коридора мальчики, по другую – девочки; в комнатах по шесть или десять человек. Был холл с диванами и телевизором. 

 

Тематична вечірка «Світлофор» в кімнаті Косівського санаторію, 2010 р.

В школу ходили акуратно: наши сопровождающие следили за посещаемостью, что не мешало некоторым прогуливать. Со своими учителями мы тоже занимались языками. 

Вечером в актовом зале проводились дискотеки. Помню, что в 23:00 или 24:00 выключали свет. 

Кормили в санатории сытно и вкусно; только от непривычки к здоровому питанию и режиму поначалу приходилось что-то докупать – печенье, сладкое.  

Школярки вчаться куховарити, Косів, 2010 р.

Из лечебно-оздоровительных процедур запомнились кислородные коктейли, соляные комнаты. Еще нас принимал стоматолог: ходили к врачу всем классом, а лечиться можно было по желанию. Физкультура утром и вечером обязательно. Но спортзал у них не очень – с низкими потолками, как на чердаке. Еще при санатории есть бани и прачечная...    

Из моей школы в группу попали дети разного уровня – и умные, и среднячки. Наверное, в первую очередь выбрали тех, кто участвовал в концертах и других школьных мероприятиях; я тоже поехала как активистка – была президентом школьного самоуправления.   

Путевки в Косов нам подарил Ю. И. Прилипко. Приятно, что он во время всей поездки поддерживал с нами связь, интересовался, все ли в нормально, никого не обижают? После приезда Юрий Ильич организовал в клубе встречу с родителями: обсуждали, все ли дети были довольны, понравилось, как кто себя чувствует. 

Соскучиться за домом за 17 дней мы не успели и уезжать очень не хотелось. Возле корпуса росло дерево желаний: мы оставляли на его ветках узелки, чтобы еще раз приехать... Помню, было грустно из такого красивого живописного места вернуться в свой обычный Гостомель; но тут родители кстати взяли все под свой контроль, и я усиленно начала заниматься подготовкой к экзаменам. 

Я выросла, закончила школу, побывала в разных местах, но об этом времени всегда думаю с какой-то ностальгией, Карпаты запомнила именно такими. И очень благодарна Юрию Ильичу за поездку...» 

Залишається привітати юних гостомельчан з прекрасним подарунком, побажати щасливої дороги, приємного оздоровлення і відпочинку. Набирайтесь сил для нового навчального року і неповторних вражень – на все життя.