Сьогодні в Гостомелі відбулося Народне віче. Дуже сподівалася, що ініціатори його змінять свій сценарій з огляду на події, що відбуваються в Україні останні два дні – агресія Росії, всеукраїнська мобілізація. Йшла на віче і вірила, що цим кільком людям, які мали на меті задовольнити свої амбіції, вистачить розуму говорити про єдність нашого народу, говорити про те, що ми спільні у побудові нашої країни, думати про те, як продемонструвати всім в Україні і цілому світові, що ми не фашисти і нас не треба боятися. Ми за мир! 

Але так думала я, і впевнена, так думала та велика кількість людей, які прийшли на віче. Ні, ми помилилися. Ці люди прийшли зі своїм сценарієм – оголосити недовіру місцевій владі, засудити її дії, навіть незважаючи на те, що ці люди теж є депутатами, і та журналістка, яка намагалася вести віче за «своїм сценарієм» не пропустила жодного засідання сесій селищної ради, і знала, що всі рішення ради є публічними (весь час писала і на відео, і на диктофони). 

Сьогодні в Україні одне питання – як довести всьому світові, а особливо кримчанам, донеччанам, харківчанам, всім, хто живе на сході і на півдні – ми мирні люди, ми вміємо бути єдиними у своїх діях, коли над всією країною нависла найстрашніша біда – ми на порозі 3-ої… Не хочу пророкувати і навіть вживати слово «війна». Але так є. 

Всі ті, хто був на віче, більшість присутніх людей бажали говорити і підтверджувати те, що ми не агресори, ми мирні, і ми за те, щоб сьогодні говорили дипломати, а не зброя. Бажання цієї групки людей допустити в Гостомелі безлад були настільки великими, що після завершення Народного віче, вони почали збирати підписи під нікчемною резолюцією. Переконана, якщо сьогодні ми і повинні були приймати резолюції, то з одним питанням – звернутися до дипломатів всього світу долучитися до переговорів і зробити все можливе, щоб Україна не стала причиною початку 3-ої світової…

Як боляче за цих людей, коли прийшла додому і по телевізору дивилася, як на майданах всіх містечок і міст проходили мітинги за єдність в Україні, за єдину і неподільну Україну. І якщо там висловлювали невдоволення, то з приводу незаконного введення військ Росії на територію України. І осуд висловлювали Путіну, а не місцевим органам влади, які є обраними і відкритими. 

Прикро і соромно, що у важкий час для нашої країни, дехто так сильно намагається використати перемогу Майдана на задоволення своїх амбіцій – сісти у крісло голови селищної ради, добре знаючи при цьому – на виборах виберуть тих, кому довіряє громада. 

Хочу наголосити, після завершення віче, багато людей підписалися, що жодних резолюцій не приймалося на віче у Гостомелі 02 березня 2014 року. І якщо бодай якісь резолюції з’являться – це буде з однією метою – здійснити провокації у нашому селищі. Бо більшість виступаючих мали одну думку – будуть вибори – будемо вибирати владу. Створять комітет для проведення люстрації, всі пройдемо через нього. Давайте всім демонструвати – ми за цивілізоване вирішення всіх назрілих питань і проблем. 

А на завершення дозвольте дати два вірші, впевнена – вони на часі. 

А діти наші в чому винні?

Невже у тому, що хотіли жить?

Не просто жити, а творити

У вільній неньці Україні!

Вона ласкава і красива,

Вона вся ніжна і сумна. 

Сумна – бо нелюди в ній жили,

На зброю руку положили.

Стріляли чітко – не навмання.

Стріляли в груди, голову і серце.

Туди, де вирувала кров,

Де сильною жила любов!

Любов до матері і неньки України,

Країни, що жила в надії

На мир , на злагоду, й добро!

Вони пішли, та не пішла надія!

Вони – герої! Вічна пам'ять їм!

І їхні матері достойні поваги, шани і тепла!

Вони росли посеред нас із вами,

І світла пам'ять має жити в нас!

Вона повинна дати мудрість всім,

І їхня смерть нам не затьмарить розум.

Країну будувати допоможуть

Небесні ангели, що рано так від нас пішли!

Тетяна Шальман

22.02.2014р. У день жалоби за загиблими у дні боротьби за вільну Україну.

Ми – люди всі на цій землі

І жити хочемо, і не вмирати.

Всі разом кажемо ми: «Ні війні»,

Хоча війну окрему ладні розпочати.

Когось із ненависті ладні вбити,

Когось із заздрощів ми знищити готові,

Когось сильнішого – слабким зробити,

Себе на його місце посадити.

Та рідко ми себе питати згодні,

Що ми зробили, власне, для людей?

Для тих, хто нам вершити долі довіряє,

Для тих, хто подвигів від нас чекає.

Одна людина мовчки творить, 

Свою роботу вона робить.

А інша – голосно волає,

Яка вона достойна! Й гнобить…

Гнобить всіх, хто так волати заважає.

Хто відкриває очі іншим,

Хто всі крапки розумно розставляє…

Злодійські вчинки викриває…

А їм не соромно – бо сором, то не їхня вдача.

Вони сьогодні злі, а завтра ладні в душу влізти.

Втоптати в бруд – така у них задача,

Всіх тих, хто свою думку має, дурниці їхні зневажає.

Чи буде осуд їхній діям! 

Так. Буде. Час лише мине.

Бо люди – бачать вони все.

Блюзнірству бій вони дадуть!

На чисту воду виведуть

І нагадають всім таким,

Що бумеранг – то дивна річ,

Яка від кого вилітає, того, вертаючись, карає!

Тетяна Шальман, 18.05.2013. (так, рік тому, коли вже були спроби у Гостомелі сісти у крісло голови без виборів).