Наразі немає єдиної статистики розвитку інфраструктури Гостомеля у 2003 – 2013 рр., тому ми звернулись за роз’ясненням до  Гостомельського селищного голови А. І. Кириченка.

Анатолій Іванович пояснив, що під час його каденції у селищі з’явилось 5 нових парків відпочинку, 30 дитячих майданчиків і 12 автобусних зупинок із магазинами; розпочато будівництво ще 2 рекреаційних зон; створено ЖКГ; відкрито дитячий садок «Первосвіт», Будинок культури і стадіон по вул. Леніна; побудовано пішохідний міст через річку Рокач, площу Св. Покрови; встановлено пам’ятники Магдебурзькому праву, Св. Покрові, Св. Андрію Первозванному, Т. Г. Шевченку; проведено ремонт 3 пам’ятників загиблим воїнам, бібліотеки, актового і спортивного залу ЗШ №13, приміщень їдалень у дитячих садках і Будинку культури в Радгоспі; замінено котельні по вул. Луговій, Мирній і Проскурівській; заасфальтовано вул. Мирну, Леонтовича, Пушкіна і, частково, Леніна; загальноосвітні школи і бібліотеки вилучено з підзвітності Ірпеня і взято на баланс Гостомельської селищної ради. Якщо на початку 2005 р. у селищі діяла тільки одна футбольна команда, то в 2013 р. таких команд вже 5... Природно, перелік неповний.

Знаковою подією у житті гостомельчан стало спорудження пам’ятника Св. Покрові, що завершив формування архітектурного ансамблю сучасного адміністративного центру селища. Заслуговує на увагу історія появи цієї скульптури. За словами А. І. Кириченка, ідея доповнити Покровську площу кам’яним монументом виникла на з’їзді Київської обласної асоціації міст України, що проходив у Донецьку. «...Київську область представляли три мери, зустріч організували для обміну досвідом. Нас водили по місту, Голова Донецької міської ради показував визначні місця. Перше, що ми побачили, був парк кованих фігур. Мер розповів, що донеччани до Дня міста приносять безкоштовні подарунки – альтанки і різні статуї з міді, заліза, латуні, бронзи, кращі з яких встановлюються у парку. Під час екскурсії я вирішив, що коли повернусь, зберемося з депутатами і зробимо Св. Покрову. А то, виходить, є площа, а пам’ятника немає...»

Депутати V скликання і члени Виконавчого комітету Гостомельської селищної ради підтримали ініціативу А. І. Кириченка, незважаючи на відсутність бюджетних асигнувань – матеріал, роботу скульптора і монтаж пам’ятника довелось оплачувати власним коштом. «...Почали шукати майстра, – розповідає Анатолій Іванович. – Я в Києві і області спілкувався зі спеціалістами: дуже велика ціна була, непід’ємна. Один гостомельчанин якось сказав, що у Тернопільській області значно дешевше. І ми поїхали навмання – точного місця не знали. Їздили і шукали; я взяв із собою заступника, щоб веселіше було в дорозі. По Тернополю нічого не знайшли. Почали дивитись по області. Заїжджаємо в одне село – стоїть Св. Покрова. Зупинились, вирішили, що далі не поїдемо. Розпитували у людей, хто статую робив. Натрапили на бабусю, яка знала ім’я майстра і дала нам візитку. Дзвонимо йому: виявляється, скульптор живе у Тернополі. Повернулись назад до міста, знайшли майстерню, домовились – ціна на один нуль менша. Якщо в Києві говорили, що пам’ятник обійдеться в 200.000 грн., то в Тернополі в однаковому розмірі і матеріалі виконали за 20.000 грн. Подзвонили, що все готово, ми своїм транспортом перевезли і встановили. Організували урочисте відкриття, запросили колег з Ірпеня, депутатів, жителі селища прийшли, батюшка освятив, перерізали стрічку – от така історія!..»

На жаль, ім’я скульптора Св. Покрови не залишилось в пам’яті Анатолія Івановича. 

Після досвіду ефективної співпраці А. І. Кириченко хотів передати до цієї майстерні нове замовлення на монумент Св. Андрія. «...Коли я востаннє зустрічався з тернопільськими художниками у 2009 – 2010 рр., пообіцяв, що замовимо статую для Мостищ. Тим часом у майстерні зрозуміли, що на їх продукцію є попит і підняли ціну більше ніж втричі. Ну, я сказав, що збиратиму гроші і пізніше з ними зв’яжусь. Але вийшло так, що до мене на прийом прийшла одна жінка, хотіла для сина-скульптора у Гостомелі студію знімати. У них це родинна традиція – її чоловік скульптор і сама вона мистецтво викладає. Розмовляв їз сином: працює у Києві, призначив ціну в 30.000 грн. Пісня, а не ціна, так?!.. Я знову звернувся до депутатів, але цього разу ніхто не допоміг. Розділили вартість статуї на три частини: я зі своєї кишені дав 10.000 грн., Голова Правління Гостомельського склозаводу А. П. Гірник і В. І. Бондаренко теж по 10.000 грн. дали. Скульптуру поставили наприкінці 2010 – у 2011 рр...»

На Покровській площі біля будинку Гостомельської селищної ради знаходиться також пам’ятник Т. Г. Шевченку. «...З Тарасом Шевченко теж цікава історія, - зауважує А. І. Кириченко. – Коли ми починали будувати площу, набирали популярності погруддя поета. Щоб не відставати від сучасних віянь, я запропонував колегам поставити у селищі бюст Т. Г. Шевченка. Внесли відповідну статтю видатків до бюджету. Але, коли стали вибирати скульптуру по майстернях Києва і області, ціна виявилась невиправдано високою – 50-60 тисяч гривень! За погруддя!.. Я якраз  повертався з відрядження до Польщі і на Житомирській трасі помітив скульптури. На другий день спеціально туди поїхав, переночував, вранці знайшов цю організацію. Запитую, чи є у них Шевченко? Відповідають, що є. Скільки коштує? 5 тисяч грн. 5000 або 50.000 – велика різниця для бюджету селища! У них ми і замовили. Цей пам’ятник було оплачено вже Гостомельською селищною радою...»

А. І. Кириченко поскаржився на те, що з благоустроєм вже існуючих меморіальних об’єктів і території пересічної житлової забудови, на жаль, не все складається так, як би хотілось. «...Окремі депутати і посадовці чинять опір проведенню корисних проектів, бюджетні кошти надходять із затримками; крім того процедура прийняття рішень на рівні місцевого самоврядування ускладнюється тим, що усі розпорядження селищних рад повинні передаватись на затвердження до Прокуратури. За даних обставин важко ефективно працювати. З іншого боку Гостомелю дуже пощастило, що у селищі розвинена приватна ініціатива. Свіжий приклад: 11 жовтня відкрився новий пришкільний стадіон ЗШ №13. На будівництво футбольного поля зі штучним покриттям 400.000 грн. виділив Голова Правління Гостомельського склозаводу А. П. Гірник, 300.000 грн. передав Ю. І. Прилипко, а 200.000 грн. надійде з бюджетних ресурсів. Біля Будинку культури по вул. Леніна у нас є ще один великий стадіон з критими трибунами, душовими і роздягальнями – його будівництво повністю взяв на себе Ю. І. Прилипко. Ми тільки заасфальтували бігову доріжку, зробили покриття над сидіннями, щоб не текло на голову, поставили туалети і платимо зарплату людям, які стежать за порядком на полі...» 

Ми поцікавились у А. І. Кириченка, чи є така альтруїстична модель поведінки типовою для гостомельських депутатів. Анатолій Іванович відповів, що, за великим рахунком, депутати не зобов’язані покращувати благоустрій на своїх дільницях. «...Хіба що вони перед виборами давали обіцянку. Але у випадку з Ю. І. Прилипком ситуація зовсім інша: він депутат Ірпінської міської ради, тому усе, що робить Юрій Ілліч у Гостомелі – дитячі майданчики, бювети, саджає дерева, відправляє дітей на відпочинок у Карпати і на море, - він робить за свої гроші. В усіх заходах, які проходять у селищі, Ю. І. Прилипко завжди бере участь. Таких би людей побільше: він не вивозить гроші в офшорні зони, а допомагає розвитку місцевої економіки...»

В 2007 р. біля нового Будинку культури відкрито головний стадіон селища, побудований коштом Ю. І. Прилипка. У червні 2013 р. почала працювати Зона відпочинку на Центральному озері з майданчиками для пляжного футболу і волейболу, душовими кабінками, туалетами, переодягальнями, дитячою ігровою площадкою, дерев’яними гостьовими будиночками та ін. Цей бік діяльності мецената відомий кожному гостомельчанину. В громадській приймальні депутата на наше прохання надали детальну інформацію щодо участі Ю. І. Прилипка у покращенні благоустрою в селищі. У період каденції 2010 – 2013 рр. Юрій Ілліч витратив 210.000 грн. на виготовлення 4 кюветів питної води; 96.000 грн. на будівництво сценічного майданчика для святкування 517-ї річниці Гостомеля; 42.000 грн. на зелені насадження; 25.000 грн. на реконструкцію пам’ятника і прилеглої території у військовому містечку А – 0565; 16.800 грн. на встановлення спортивних і дитячих майданчиків по вул. Чкалова, Чапаєва, Леніна, Калініна, Червоноармійській і Вишневій; 15.000 грн. на реконструкцію електрощитової в будинках по вул. Луговій, 6 – 6а; 5000 грн. на ремонт класних приміщень школи-інтернату №9 для дітей з порушенням слуху і т. д.    

*  *  *

Важливе значення у житті гостомельчан і формуванні містобудівного ансамблю селища відіграють рекреаційні зони. Якщо в Бучі та Ірпені у зв’язку з інтенсифікацією багатоповерхової житлової забудови стає все менше зелених ділянок, то в Гостомелі влада мало не щороку відкриває новий парк. Зараз у селищі 5 скверів і триває будівництво ще двох. 

Вздовж вул. Леніна розбито три парки – Склозаводу, Чорнобильців і Закоханих. «Задум Чорнобильського парку виник, ще коли я був заступником попереднього Голови Селищної ради, - розповідає А. І. Кириченко. – Депутати підтримали цю ідею і ми об’єднали зусилля. Цей парк з’явився одним з перших у Гостомелі. Ми хотіли показати людям, що можемо зробити швидко, красиво і якісно. Тут вирішувались більш серйозні завдання: треба було замовити тематичну скульптуру і правильно її розмістити, посадити дерева і засіяти газон, встановити лави для сидіння, розбити доріжки. Спочатку була навіть ілюмінація – її поламали і покрали... Словом, відкрили ми Чорнобильський парк у 2007 р. разом зі стадіоном біля Будинку культури...»

В напрямку Покровської площі Парк чорнобильців виходить на Сквер закоханих, побудований в 2008 р. Анатолій Іванович пригадує: «...Наш хлопець одружився на одеситці. Заступник міського Голови Одеси – мій знайомий. Мене запросили на весілля. Тамада, який вів свято, був попереджений, що серед гостей присутній Голова селища. От він, між іншим, запитав, як мер Гостомеля ставиться до того, щоб зробити парк закоханих у місті, де житиме подружжя? Мені відразу сподобалась ця ідея. Я подзвонив заступнику мера Одеси і розповів, що вирішили побудувати парк закоханих. Він теж заочно підтримав проект і запросив молодих заходити до його приймальні запросто, без попередження, коли приїжджатимуть в Одесу. Первісний задум був такий: наречені відкривають парк – беруть лопату в руки і саджають перше дерево; ми чіпляємо табличку. Люди будуть ходити поливати і дивитись за насадженнями, приведуть своїх дітей показати, що це їхнє дерево. Воно ж виросте – Дерево життя. На жаль, ніхто не захотів цим займатись. Мене підтримали чотири депутати і Парк закоханих все-таки зробили...»

Поряд з ініціативами Селищної ради, місцевих підприємців і меценатів, підтримувати благоустрій у селищі на належному рівні допомагають пересічні гостомельчани. За традицією в рамках святкування Дня селища вшановують власників кращих присадибних ділянок. Цього року почесну винагороду отримали родини Ткаченків і Ковтунів, що мешкають по вул. Леніна, 76 і 129; Тарасенків (вул. Ювілейна, 36), Морозів (вул. Лугова, 55), Пашіївських (вул. Миру, 21) та ін.