Вікторія Володимирівна працює вчителем початкових класів, веде групу подовженого дня у ЗШ №13. Жінка розповідає, що садибу по вул. Пушкіна, 4 побудував її дідусь – Микола Миронович Ярош. 

Як видно із запису в домовій книзі, подружжя Ярошів отримало ділянку під житлову забудову в 1966 р. Тоді тут стояла хата-мазанка простої конструкції. Наприкінці 1960-х рр. почали будувати з цегли. 

Будинок прямокутний у плані, з прибудовами біля вхідних дверей, широкими вікнами, що впевнено дивляться у світ. Згори площину стіни увінчує карниз у вигляді городка і поребрика. Споруда розрахована на огляд з відстані, з центральної вулиці; красу її головного торцевого фасаду важко оцінити у вузькому провулку. 

Онука пригадує, що робота над садибою тривала до останніх днів Миколи Мироновича. «...Коли сім’я стала більшою, хату розширили, вийшло – на дві половини. Над дверима дідусь прибив вирізані з фанери цифри – 1993 рік. Тоді завершили цю частину. Бачите, навколо вікон і дверей різні прикраси – це теж він вирізав, фарбував, встановлював. Матеріал такий, що від вологи швидко псується. Дідусь постійно стежив, щоб красиво було: старі знімав, нові на їх місце прибивав. Міг і просто так переробити...»

Спектр художніх інтересів М. М. Яроша не обмежувався різьбленням по дереву і архітектурою, він пробував сили в скульптурі, живописі і графіці. «...Спеціальної освіти батько не мав, - зауважує зять Володимир Валентинович, - в атестаті написано: школа, сім класів. Але його душа до цього тягнулась, весь вільний час віддавав мистецтву...» 

Микола Миронович Ярош народився у 1923 р. в с. Биків Бахмацького району Чернігівської області. Напередодні війни переїхав до Донецька, де тривалий час працював на шахті. 8 липня 1954 р. побрався з гостомельчанкою Валентиною Володимирівною Мовчун. За дванадцять років родина отримала власне помешкання. У селищі Микола Миронович працював слюсарем-наладчиком і машиністом скло формуючих машин. На кожному місці роботи здібності і сумлінне ставлення до професійних обов’язків М. М. Яроша були відмічені подяками, грамотами, нагородами і грошовими преміями. Втім, на одному місці він надовго не затримувався. 

Зрештою, у січні 1975 р. Микола Миронович знайшов роботу, яка відповідала не тільки його матеріальним, але й духовним запитам, - влаштувався малярем 5-го розряду в автопарк. 

Володимир Валентинович, що працював на підприємстві разом з тестем, пояснює: «...В автопарку він не стіни красив. Батьку доручали самі делікатні завдання – фарбувати деталі машин. Він же був парторгом: малював агітаційні плакати, гасла, вивіски, стінгазети...» 

У 1984 – 1992 рр. М. М. Ярош був прийнятий малярем будівельної бригади до радгоспу «Бучанський». Вірогідно, на цій посаді він опанував техніку лиття з гіпсу – нащадки зберігають тонований гуашшю рельєф із зображенням жінки, що годує з рук пташку і оленя, а також поліхромне погруддя Христа. 

Помер М. М. Ярош 22 жовтня 1999 р.

Основу мистецької спадщини Миколи Мироновича становлять твори живопису. Це народні картини за мотивами робіт академічних художників. Рідні згадують, що поштовхом до творчості могла стати листівка, репродукція або світлина. 

Так було у випадку з «Жінкою, що спочиває» - чи не єдиною картиною, яка містить авторську сигнатуру, дату і дарчий напис. Джерелом художньої роботи є «Венера, що спить» Джорджоне, 1510 р. 

Онука коментує посвяту: «...Лариса – це моя мама. У травні 1979 р. вона лежала в пологовому будинку. Очевидно, тому і сюжет вибрано відвертий: народження дитини – це такий момент у житті жінки, коли вона безповоротно дорослішає, пізнає таємниці буття...» 

Картина написана олійними фарбами на ДВП; зі звороту дошка укріплена глухим підрамником із горизонтальною балкою по центру. 

Як відомо, більшість художників без професійної освіти копіїсти, тому критерії оцінки їх мистецької продукції відмінні від тих, які глядач, на загал, висуває до академічного живопису. 

М. М. Ярош майстерно вирішує масштабні завдання, переносить зображення із невеликої листівки на площину 1,5-метрової дошки, не порушивши пропорційного ладу частин в межах цілого. Звичайно, для масштабування площину живописної основи розбивають олівцем на сітку однакових квадратів, що стає помітною в місцях осипів і втрат шару фарби. Щодо «Жінки, що спочиває», спосіб роботи художника залишається нез’ясованим. 

Микола Миронович, змішуючи декілька базових фарб, влучно передає шляхетний золотисто-оливковий колорит оригіналу. Він виходить за рамки наслідування: додає натуралістичні деталі, як-то рослинність під пахвами, прибирає зрізане дерево в оптичному центрі композиції, що вносило ноти трагізму до ліричного пейзажу. Завдяки інверсії амбівалентний ренесансний образ набуває життєствердного звучання.

Картина під умовною назвою «Купальниця» також має репродукційне походження, проте краєвид із порослим очеретом і чагарником затишним берегом ріки нагадує гостомельський. Робота вирізняється складними техніко-технологічними властивостями живопису: написана на середньозернистому льняному полотні поверх шару світлого крейдового ґрунту.

Крім сюжетних картин Микола Миронович писав портрети за фотографіями і уявою. «Портрет Т. Г. Шевченка» Вікторія Володимирівна передала до шкільного музею. 

«Портрет С. М. Яроша», сина художника, має драматичну історію. Василь і Сергій були близнятами; перший помер невдовзі після народження, Сергій загинув у дорослому віці внаслідок нещасного випадку. 

«...Дідусь малював дядька по фотографії, на єдиному подиху, не відходив від полотна, поки не закінчив», - пояснює Вікторія Володимирівна. Очевидно, монохромний колорит портрету, побудований на відтінках сірого, пов’язаний з його меморіальним призначенням. 

Рідні згадують, що Микола Миронович не мав вдома обладнаної майстерні. Онука бачила, як він працював над полотнами по перервах на робочому місці. Ставив картину без мольберта на стіл на рівні очей. За фарбами і пензлями їздив до Ірпеня. 

Замовників, друзів, які розділяли інтерес до мистецтва, у М. М. Яроша не було. Художник не залишив після себе учнів: В. В. Самсоненко вчилась малювати деякий час, але через дитячий вік мало що запам’ятала. 

Картини писав завжди «для себе», завершені – дарував знайомим і сусідам, тому рідко ставив підпис. 

Автор звертається до усіх, хто знав М. М. Яроша або володіє його роботами, з проханням поділитись інформацією про обдарованого гостомельського художника без професійної освіти.