Сайт селища Гостомель -

Головна сторінкаСелище  Гостомель

Офіційний Гостомельський інформаційний портал

| RSSНд, 2016-12-04, 21:24
Меню сайту

Разділи новин
Робота ради [265]
Робота Гостомельської ради
Освіта, наука [115]
Життя селища [367]
Культура, спорт [101]
Робота транспорту [10]
Послуги населенню [64]

Початок » 2013 » Грудень » 9 » Талановиті гостомельчани: музикознавець, дослідниця кобзарства, бандуристка Інна Лісняк
Талановиті гостомельчани: музикознавець, дослідниця кобзарства, бандуристка Інна Лісняк
Інна Лісняк - відома у середовищі інтелігенції дослідниця кобзарства і бандурного мистецтва, бандуристка, лауреат Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів - з 2006 року постійно живе у Гостомелі і бере активну участь у культурному житті Приірпіння. 
Після виступу обдарована гостомельчанка погодилась відповісти на запитання кореспондента сайту селища.
М. Д. Як сталось, що Ви вирішили переїхати саме до Гостомеля?
І. Л. По роботі мені зручно жити у Києві, але ціни на нерухомість непідйомні. Ми розглядали кілька варіантів - Глеваху, Ірпінь, Васильків і, власне, Гостомель. 
М. Д. Чи вважаєте Ви себе гостомельчанкою?
І. Л. Так. Хоча наша сім'я живе у селищі недавно, тут народились і зареєстровані наші діти. На своїй сторінці у соціальних мережах я вказую Гостомель, а не Київ, абощо.
М. Д. Музика - це родинна традиція?
І. Л. Ні, у моїй родині музикантів немає. Первісно батьки були проти мого вибору: хотіли, щоб я знайшла пересічну роботу, яка б приносила стабільний прибуток. 
М. Д. Де здобули фахову освіту?
І. Л. Початкову в музичній школі, середню - у Дніпропетровському музичному училищі ім. М. І. Глінки. Після закінчення училища батьки сподівалися, що на цьому кар'єра музиканта завершиться. Але я вирішила продовжувати навчання, взяла бандуру, спакувала валізи і поїхала у Донецьк до консерваторії. Багато готувалася і успішно склала вступні іспити. Тато до останнього не вірив, що мене зараховано; переконався, коли побачив офіційне повідомлення. Якщо не брати до уваги музичну школу, навчання тривало вісім років - три в училищі і п'ять у консерваторії. Такий шлях потрібно пройти, щоб стати професійним музикантом.
М. Д. Чому вибрали бандуру?
І. Л. Можна сказати, що випадково. У 12 років я пішла в музичну школу. А до того відвідувала вокально-інструментальний гурток у будинку культури, де окрім співу вчилася грати на сопілочці. Якось побачила у шафі бандуру і мені візуально сподобався інструмент. Вагалася, думала записатись на арфу, але у школі її не було. Музична школа і будинок культури розміщувались в одній будівлі і мали окремий вхід, так що я просто поміняла двері. Мене відвела на заняття вчителька по сопілці. Перший рік навчання на новому інструменті виявився найбільш складним. Дитині важко довго сидіти на одному місці, вчити нотну грамоту. В якийсь момент хотілось усе кинути. До того ж були інші захоплення: малювання, аплікація, танці і ще щось - не пригадаю. Але вчителька, Раїса Йосипівна Корчевська, знайшла спосіб зацікавити - почала давати складні твори для вивчення. Пам'ятаю, батько, проводжаючи до школи, жартував, чому я вибрала такий громіздкий інструмент.
М. Д. Скільки важить Ваша бандура?
І. Л. На прикордонній митниці зважували - вийшло більше 10 кг. 
М. Д. Це дорогий інструмент?
І. Л. Експертиза оцінила в 1360 доларів - середня ціна на фабричну бандуру; скрипки значно дорожчі. Ще бувають авторські інструменти; їх вартість удвічі вища. Я граю на цій бандурі з 1995 року. Раніше вона виглядала інакше: в 2001 році я її возила в Чернігів на реставрацію. Переставили систему перемикання тональностей, покрили новим лаком корпус... Я звикла до своєї бандури: думаю, не поміняла, навіть якби мені запропонували дорогий авторський інструмент.
М. Д. Крім окремих сольних виступів Ви граєте постійно в оркестрі?
І. Л. Ні, не граю. Зараз я у декретній відпустці. Взагалі основне місце моєї роботи - науково-дослідний інститут. Я вивчаю українську професійну музику, в тому числі бандурне мистецтво. Більше часу приділяю теорії, ніж практичним заняттям. Разом з чоловіком виховуємо двох маленьких дітей. Баусів і дідусів поруч немає, тому, вважаю за щастя, якщо випаде півгодини вільних на день, які я могла б віддати музиці. У студентські роки грала на інструменті щодня мінімум по шість годин. Професія музиканта вимагає багато зусиль, щоб підтримувати належний фаховий рівень.
М. Д. Виконавці часто подорожують?
І. Л. Цього року я виїжджала закордон двічі - до Латвії і Естонії. Крім того побувала з концертами у Фінляндії, Німеччині, Росії...
М. Д. Наприкінці листопада Ви представляли Україну на Конгресі українців, що проходив у Талінні?
І. Л. Цього року навесні у Латвії, на Балтійському морі проходили Дні української культури. Я брала участь у фестивалі. До слова, поїздку спонсорував Юрій Ілліч Прилипко. На цьому фестивалі я познайомилася з українцями Естонії, які й посприяли, щоб я приїхала і до них. Конгрес проводила українська діаспора, їхньому осередку в Естонії офіційно виповнилося 25 років. На святковий концерт з’їхалося чимало українців з різних куточків Естоніїї. Також прибув президент Світового Конгрессу українців Євген Чолій, віце-канцлер Міністерства культури Естонії Анне-Лі Реймаа, були представники від українських громад Фінляндіїї та Латвії. Я була в Таллінні п'ять днів, з них три виступала, мала персональний концерт у м. Маарду. Це невелике містечко, як Ірпінь, знаходиться в 15 км. від Таллінна. Звісно, для таких серйозних виступів мені потрібно було відповідний сценічний костюм. На цей раз відгукнулася Ольга Прилипко, яка пішла по стопам свого батька та надала кошти для пошиття українського костюму.  
М. Д. Чому звернулися за фінансовою підтримкою саме до Ю. І. Прилипка?
І. Л. Спочатку я зверталась до Селищної ради - природно, відмовили. Потім до профільної установи - Національної спілки кобзарів України. Вони теж відповіли, що це не входить до їх компетенції... Виступи надзвичайно витратна річ, потрібно було купити квиток, оплатити проживання та харчування... Мало хто з пересічних музикантів може собі це дозволити. Я вдячна Юрію Іллічу та його доньці Ользі за те, що вони допомогли з обома поїздками - до Латвії і Естонії.  
М. Д. Розкажіть про свій репертуар?
І. Л. У Донецькій консерваторії по класу бандури був розподіл на виконавців, які тільки грають, і таких, що грають і співають. Під час навчання я не співала. Але відразу після закінчення консерваторії почала змінювати репертуар, бо увагу глядачів важко втримувати інструментальною музикою. Репертуар підбираю так: народні, авторські пісні та інструментальна музика. 
М. Д. Пробували писати власну музику?
І. Л. Ні, але мені так часто задають це питання, що думаю почати (Посміхається). Здійснюю переклад для бандури вокальної, вокально-інструментальної музики, написаної для інших інструментів. Записала свій диск. 
М. Д. Що порадите юним гостомельчанам, які збираються стати на шлях професійного музиканта?
І. Л. Особисто для мене залишається актуальною проблема, як вижити і не втратити себе професійному музиканту в сучасному суспільстві, де користується попитом і тиражується здебільшого масова культура. Раджу зробити свідомий, обдуманний вибір і йти за покликанням. Ніщо не співмірне із задоволенням, що переживає людина, коли їй вдається добре робити справу, до якої лежить серце... 

Інтерв'ю підготувала Марина Доброгорська
Категорія: Життя селища | Переглядів: 386 | Рейтинг: 4.4 |

Всього коментарів: 0
Форма входу

Календар новин
«  Грудень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Пошук по новинах

Сайти регіону

Статистика

Володимир Захлюпаний © 2007-2012Використовуються технології uCoz