Як відомо, впродовж XVII – XIX ст. в Російській імперії початковою освітою опікувалось церковне відомство. 

Перші згадки про існування шкіл на території сучасного Приірпіння в документальних джерелах зустрічаються в останній третині XVIII ст. Повідомлення носять випадковий характер, мало інформативні стосовно внутрішнього розпорядку, системи викладання, переліку учбових дисциплін. 

Так, з показань міщанки Тетяни Леонтієвої, що вийшла з польського підданства, адресованих до Малоросійської колегії в березні 1772 р., зрозуміло, що в цей час в містечку Гостомель діяла початкова школа, до якої приймали дітей віком 6 – 8 років для навчання російської грамоти [ЦДІАК: ф. 59, оп. 1, спр. 6898; 4 арк. – 4 арк. зв.]. 

В донесенні дячка Андріївської церкви Осипа Васильовича Якимовича до Київського магістрату від червня 1777 року містяться відомості про існування аналогічної школи в селі Мостище, причому з тексту документу очевидний зв’язок доповідача з освітньою установою [ЦДІАК: ф. 59, оп. 1, спр. 8981; 13 арк. – 14 арк.]. Прикметно, що дячок Осип Якимович, подорожуючи в пошуках місця, мав наміри обійняти посаду вчителя російської грамоти малолітніх дітей київського міщанина Федора Стролевського, але віддав перевагу працевлаштуванню при Андріївській церкві і Мостищенській школі.  

Наразі важко пояснити відсутність свідчень роботи церковних шкіл на Приірпінні в першій половині ХІХ ст. серед матеріалів Київської духовної консисторії. В клірових відомостях Свято-Покровської церкви відкриття парафіяльного училища в містечку Гостомель датоване 1864 р. [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 207; 13 арк. зв.]; Мостищенське училище почало діяти з 1868 р. [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 207; 63 арк. зв.]. 

Гостомельське приходське училище до початку 1890-х рр. розміщувалось в громадському будинку («крестьянской избе»), що знаходився поблизу сучасного центру селища. З кореспонденції «Київської газети» за №347 1904 р. можна скласти уявлення про топографію і благоустрій місцевості: «...Недалеко отъ министерскаго училища [побудованого поблизу колишнього парафіяльного – М. Д.] находится довольно обширная лужа, которая редко совсемъ высыхаетъ и летомъ издаетъ сильное зловоние; далее по направлению къ центру местечка пролегаетъ по болоту плотина <...>. Приходится наблюдать, что дети идя изъ школы, теряли въ этомъ месте свою убогую обувь. Черезъ притокъ Ирпени Рокачь совсемъ нетъ плотины...» [ЦДІАК: ф. 442, оп. 657, спр. 66; 117 арк.]. 

Витрати по експлуатації приміщення і платні викладачів компенсувались цілком за рахунок громадських сум і доброчинних пожертвувань від прихожан; становили 300 рублів сріблом на рік, причому платня вчителю складала 200 рублів. Клірові відомості Свято-Покровської церкви показують, що в штатний розпис Гостомельського церковно-приходського училища впродовж 1864 – 1898 рр. входив тільки один педагог – найчастіше дячок або паламар, син священицький, що отримав освіту в Київській духовній семінарії. 

Кількість учнів церковної школи навіть на початку ХХ ст. не перевищувала 80 чоловік, з яких менше 10 частини були особи жіночої статі. Водночас, в матеріалах Справи управління Київського учбового округу з приводу відкриття училищ Міністерства народної просвіти в Київській губернії від лютого 1901 р. подана кількість осіб шкільного віку в містечку Гостомель – 200 чоловік [ЦДІАК: ф. 707, оп. 262 (1901), спр. 7; 3 арк. зв.]. Таким чином, в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в селищі отримували загальну початкову освіту менше ніж 50% мешканців шкільного віку. 

Гостомельське церковно-приходське училище було однокласним; очевидно в ньому навчали російській грамоті, закону Божому, читанню. В клірових відомостях немає згадок про спеціальні посібники або підручники; вірогідно, навчання відбувалось на базі релігійних книг зі скромної бібліотеки при Покровському храмі. 

Усе вищеописане справедливе і щодо Мостищенської початкової школи, яка, на відміну від Гостомельської, розміщувалась в церковному будинку, зведеному коштом казни; асигнувалась за рахунок прихожан в обсязі 80 – 120 рублів сріблом на рік. Училище відвідувало не більше 31 учня. З 1891 р. посаду вчителя заміщував син священика Андріївської церкви, випускник Київської духовної семінарії – Феофілакт Михайлович Мирович [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 207; 64 арк.]. 

В 1890 р. церковні училища відкрились в хуторах Озери і Яблунка, що тяжіли до Гостомельського приходу, внаслідок чого кількість учнів зросла до 130 осіб, з яких 16 становили дівчата [Там само, 13 арк. зв.].

За відсутності потужного дворянського прошарку в другій половині ХІХ ст. на Приірпінні вихідці з провінційних клерикальних кіл залишались чи не єдиними представниками інтелігенції.

 *  *  *

Офіційні джерела маркують занепад церковно-приходських шкіл наприкінці ХІХ ст. У Звіті про стан Київської губернії за 1880 р. повідомляється про збільшення кількості навчальних закладів Міністерства народної просвіти і числа їх учнів, зокрема, середніх чоловічих і реальних училищ, в яких приріст відвідування у відсотковому відношенні склав до 40%. 

В 1879 р. інспекторами народних училищ була проведена ревізія церковно-приходських шкіл, що виявила невиправдане завищення показників в даних Київської духовної консисторії. В документі йдеться про те, що «...церковно-приходские школы сокращаются въ числе и по количеству учащихся <...>. Такимъ образомъ число школъ за два года [1878 – 1880 рр. – М. Д.] сократилось на 8,7%, а число учащихся на 17,8%...» [ЦДІАК: ф. 442, оп. 534, спр. 422; 63 арк. – 63 арк. зв.]. Останній процес ставиться у зв’язок з «необеспеченнымъ положениемъ этихъ школъ въ материальномъ отношении». 

Вище ми зазначали, що утримання церковно-приходських шкіл було обов’язком парафіян, училища здебільшого не мали власних приміщень, розташовувались в церковних або громадських будинках, що часто перебували в аварійному або непридатному для експлуатації стані. З іншого боку духовне відомство не поспішало виділяти субсидії для будівництва нових приміщень церковно-приходських шкіл, відповідало мовчанням на запити громади. 

Священик Свято-Покровської церкви містечка Гостомель Олександр Красівський в доповідній записці на ім’я Митрополита Київського і Галицького від 4 грудня 1900 р. за №3151 красномовно описує перипетії, обумовлені спорудженням нового будинку для Гостомельської початкової школи. 

«...Существующее здание Гостомльской церковно-приходской школы весьма ветхо, тесно и неудобно. Летъ пять я уже хлопочу о постройке новаго здания для Гостомльской школы, но за неимениемъ средствъ заботы мои не увенчались успехомъ. Здание нужно было строить значительныхъ размеровъ, человекъ на 80 учащихся, стоило бы оно тысячи три. Прихожане мои на такую постройку были согласны, только просили меня исходатайствовать имъ пособие отъ Епархиальнаго училищнаго совета, безъ каковаго они не решались приступить къ постройке, не надеясь окончить ее собственными средствами. <...> Такихъ прошений о выдаче на постройку Гостомльской школы послано мной въ Отделение несколько, но ни по одному изъ нихъ не последовало удовлетворения. Въ другия школы выдавались пособия въ 200 и больше рублей, а Киево-Вознесенская двухклассная школа, заведываемая самимъ отцомъ Предъседателемъ Отделения, получила даже тысячу рублей. Наконецъ въ 1898 году и Гостомильской школе назначено было пособие, но вместо просимыхъ обществомъ 600 рублей, выдано только 150. Общество гостомильскихъ крестьянъ, узнавъ о такомъ пособии, сначала не хотело даже принимать его, обижаясь темъ, что въ другие школы, даже въ школы грамоты, выданы пособия въ гораздо большемъ размере...» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 3 арк. зв. – 4 арк.].

Систематичне нехтування потребами місцевої громади з боку духовного відомства призвело до непоправних наслідків для Гостомельської церковно-приходської школи. Священику Олександру Красівському спочатку вдалось вмовити парафіян прийняти мізерну субсидію Єпархіальної училищної ради. «...На полученное пособие гостомильский сельский староста съ уполномоченными отъ общества купили дубовъ на столбы и подвалины и листового железа для будущей кровли, но вырубивъ дубы и доставивъ ихъ на место постройки, а равно и железо, уполномоченные стали считать этотъ материалъ, въ доляхъ стоимости вырубки и доставки, своею собственностию. Приготовлено было часть и сосноваго материала на собранные изъ общества деньги. Самая же постройка отложена на следующий годъ, такъ какъ и пособие и деньги, собранные изъ общества, израсходованы были на заготовление строевого материала...» 

В 1899 р. отець Красівський у відповідь на запити жителів селища звернувся до місцевого поміщика інженера-архітектора полковника Чекмарьова з проханням розробити проект і план майбутнього церковного училища. В той час, коли будівництво нового приміщення зупинилось за браком коштів, до священика дійшли чутки, що «...гостомльцы не хотятъ уже церковной одноклассной школы, а желали бы иметь министерское двухклассное училище, какое существуетъ въ селе Шамраевке Васильковскаго уезда...» 

На донесення отця Олександра не звернули уваги у відділенні Єпархіальної училищної ради. Залишений начальством напризволяще священик почав наводити довідки, «откуда у гостомльцевъ явилась мысль о такомъ училище и притомъ по образцу Шамраевскаго». З’ясувалось, що «...въ то время былъ писаремъ Гостомльской волости воспитанникъ Шамраевскаго училища...»

Мешканці селища продемонстрували непересічну активність і самостійність: «...гостомльцы <...> побывали у разныхъ местъ и лицъ по делу о постройке министерскаго училища; были и у местнаго Мироваго Посредника, <...> заручились обещаниемъ, что имъ выдадутъ отъ казны 1000 рублей серебромъ на постройку здания и будутъ выдавать ежегодно по 650 рублей на содержание училища...» [Там само, 4 арк. зв.].

Зрозуміло, що духовне відомство не могло конкурувати з умовами, запропонованими гостомельчанам Міністерством народної просвіти. Як відомо, церковно-приходські школи фінансувались виключно за рахунок прихожан, Єпархіальна училищна рада видавала субсидії тільки в екстраординарних випадках, як-то ремонт приміщення і т. п.; до того ж двохкласне училище відкривало перед своїми випускниками значно ширші можливості працевлаштування. 

Доля парафіяльної школи була фактично вирішена, проте священик не полишав надії. Отець Красівський «...прихожанамъ <...> сказалъ, что если они не довольны программой одноклассной церковно-приходской школы и правами ея воспитанниковъ [так мотивували свої побажання жителі селища – М. Д.], то будетъ просить объ открытии двухклассной церковно-приходской школы...» Проте і це подання до відділення Єпархіальної училищної ради, як і рапорт з проханням видати якнайбільшу субсидію на будівництво нового приміщення, залишились без наслідків. «...Не получивъ удовлетворение, гостомльцы еще более остались недовольны и открыто стали хлопотать о постройке въ местечке Гостомле двухкласснаго министерскаго училища», - пише в доповідній записці Олександр Красівський. 

Весною 1900 р. священик Покровського храму зібрав на подвір’ї свого будинку «...сходъ крестьянъ и уговаривалъ ихъ отказаться отъ идеи строить министерское училище, каковая постройка обойдется имъ слишкомъ дорого, а если ожидаемое пособие почему либо не будетъ выдано, то они очутятся въ безвыходномъ положении, да кроме того навлекутъ неудовольствие Епархиальнаго Начальства на себя и особенно на меня [священика – М. Д.]...» На цьому зібранні «...Голоса разделились: одни были за министерское училище, другие противъ онаго. Вопросъ остался нерешеннымъ и сходъ разошелся...»

Місце, на якому побудовано двохкласне училище, знаходилось на відстані півверсти від священицького дому. За службовими заняттями Олександр Красівський «не виделъ, какъ гостомльцы заложили основание для здания министерскаго училища...» 

11 травня 1900 р. отець Благочинний подав повторне донесення за №40 до відділення училищної ради, в якому просив у керівництва інструкцій. «...Если бы Отделение хотя теперь предложило <...> приостановить немедленно и воспретить только что начатую постройку, она была бы прекращена. Тем удобнее было ее приостановить, что пособие отъ казны общество еще не получало, и съ выдачей этого пособия случилась большая затяжка, <...> да и самая постройка начата на 150 рублей, отпущенныхъ Советомъ...» [Там само, 5 арк.]. Проте і цього разу «...со стороны Отделения никакого распоряжения по <...> донесению не последовало и гостомльцы безпрепятственно занялись своею постройкой...»

Складність ситуації полягала в тому, що нове училище почали будувати на незаконній відстані від приміщення церковної школи, яке гостомельчани вважали своєю власністю і в майбутньому збирались розібрати. 

Скориставшись затримкою міністерської субсидії, священик пропонував «...о. Предъседателю Отделения войти съ ними [жителями селища – М. Д.] въ соглашение, помочь имъ окончить начатое здание, открыть въ немъ двухклассную церковно-приходскую школу и часть содержания ее принять на счетъ земскихъ суммъ, выдаваемыхъ Советомъ. Это было бы сделать не трудно, между гостомльцами были и есть сторонники церковной школы, и сами уполномоченные ихъ говорили <...>, что если бы Духовное Ведомство выдало имъ хотя 300 рублей пособия, они не обращались бы за таковымъ въ Министерство...» Голова Єпархіальної училищної ради знехтував поданням священика, не бажаючи вступати в торги з місцевими селянами.  

Справа із закриттям Гостомельської парафіяльної школи виглядає не поодинокою, а тільки найбільш показовою для характеристики перебігу процесу секуляризації загальної початкової освіти в Київській губернії. 

Серед матеріалів фонду Київського учбового округу в Центральному державному історичному архіві України в м. Київ збереглось секретне донесення інспектора народних училищ 2-го округу Київської губернії від 7 лютого 1901 р. за №284 [ЦДІАК: ф. 707, оп. 262 (1901), спр. 7; 1 арк. – 1 арк. зв.]. Дописувач оскаржує повідомлення Єпархіальної училищної ради, в якому його обвинувачують в тому, що «...[инспекторъ – М. Д.] заведомо вошелъ въ стачку съ жителемъ съ Озерно полякомъ-католикомъ Гловацкимъ съ целью подорвать существующую въ этомъ селе церковно-приходскую школу и отобрать отъ нея подаренныя ей графомъ В. А. Гораницкимъ усадьбу и домъ, чего и достигъ путемъ открытаго подстрекательства местныхъ крестьянъ...» Як представник Міністерства народної просвіти і правовірний християнин-росіянин кореспондент вважає подібні інсинуації «совершенно неправильными и крайне оскорбительными въ отношении личнаго и служебнаго достоинства» і просить не відмовити «въ зависящемъ распоряжении о производстве по сему делу формальнаго разследования и о привлечении затемъ къ ответственности Предъседателя Киевскаго Епархиальнаго училищнаго совета за явно предънамеренное и неправильное донесение...» 

В листі Обер-Прокурора Синоду на ім’я Міністра народної просвіти від 24 січня 1901 р. за №32412 зазначається, що «...въ Киевскомъ учебномъ округе <...> некоторые изъ инспекторовъ усиливаются открывать министерские училища <...> въ такихъ селенияхъ и деревняхъ, где съ давнихъ поръ существовали церковно-приходские школы, и темъ самымъ наносятъ последнимъ прямой материальный ущербъ; что открытие министерскихъ училищь, разрешаемое Управлениемъ учебнаго округа безъ всякаго соглашения съ духовнымъ начальствомъ, производится случайно, безъ системы, не тамъ, где въ сихъ училищахъ могла бы быть нужда, а главнымъ образомъ тамъ, где Инспекции народныхъ училищь удалось склонить крестьянъ подъ давлениемъ административныхъ властей и нередко противъ <...> приговора о желании иметь у себя народное училище, причемъ церковно-приходские школы подвергаются публичному порицанию...» [Там само, 2 арк. – 2 арк. зв.]. 

З цитованих документів зрозуміло, що поступове заміщення парафіяльних шкіл народними міністерськими училищами позиціонувалось на державному рівні як своєрідна політична програма, ефективне впровадження якої забезпечувалось відповідними законодавчими (зокрема, Закон 5 червня 1900 р., за яким для відкриття народних училищ було достатньо ухвали сільських товариств) і фінансовими заходами. 

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, без фінансової підтримки якого не було б можливим проведення науково-дослідної роботи і копіювання документів. 

Познайомитись безпосередньо з копіями архівних документів, пов’язаних з історією Приірпіння, зокрема селища Гостомель, що послужили матеріалом для написання даної розвідки, можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.