Головна сторінкаСелище  Гостомель

Офіційний Гостомельський інформаційний портал

| RSSПт, 2024-03-29, 02:03
Меню сайту

Разділи новин
Робота ради [265]
Робота Гостомельської ради
Освіта, наука [115]
Життя селища [367]
Культура, спорт [101]
Робота транспорту [10]
Послуги населенню [64]

Початок » 2013 » Липень » 21 » З історії просвітництва на теренах Приірпіння (продовження).
З історії просвітництва на теренах Приірпіння (продовження).
З історії просвітництва на теренах Приірпіння. Секуляризація загальної початкової освіти у 1890 – 1900 рр. (продовження)
У справі з відкриттям в містечку Гостомель двохкласного міністерського училища духовне відомство до часу займало пасивну позицію, залишивши священика Свято-Покровської церкви наодинці з громадою. Отець Красівський в доповідній записці Митрополиту Київському і Галицькому наступним чином пояснював бездіяльність Єпархіальної училищної ради: «…Очевидно дело, о которомъ идетъ речь [клопотання селян про відкриття навчального закладу Міністерства народної просвіти замість парафіяльної школи – М. Д.], новое въ Епархии и потому никто изъ упомянутыхъ <…> учреждений и лицъ не нашелся, какъ быть въ данномъ случае…» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 5 арк. зв.]
Коли будівництво міністерського училища було фактично завершено, з вищих інстанцій надійшов запит про те, «кто допустилъ эту постройку»; відтак, Єпархіальна училищна рада почала активно шукати винного. 
30 жовтня 1900 р. на засіданні ради оприлюднено донесення голови Київського повітового відділення священика Миколая Клітіна. В цьому документі, що наразі зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Київ [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 8 арк. – 9 арк. зв.], відповідальність за ліквідацію Гостомельської церковно-приходської школи цілком покладається на місцевого священика. 
Так, «…Благочинный священникъ А. Красовский, состоя заведующимъ Гостомльской церковно-приходской школой, проявилъ свою нерачительность о ней: онъ во время не донесъ Отделению объ устройстве въ м. Гостомле Министерской школы; онъ допустилъ строить новое здание для двухклассной министерской школы въ двухъ-аршинномъ разстоянии отъ своей церковной школы, подвергая последнюю несомненному разрушению; мало того, испросивъ въ 1899 г. пособие для церковной школы отъ Отделения въ 150 рублей и закупивъ на деньги лесной материалъ, онъ дозволилъ крестьянамъ употребить этотъ материалъ на постройку министерской школы, а въ оправдательномъ отчете, представленномъ въ Отделение, обозначилъ, что все эти деньги употребилъ на Гостомльскую церковную школу. <…> Доведши свою церковно-приходскую школу до полнаго закрытия еще въ прошломъ [1899 р. – М. Д.] году, о. Благочинный Красовский еще и въ этомъ году желал воспользоваться пособиемъ отъ Уезднаго Отделения въ 200 рублей на якобы неоконченные строительные нужды <…>, когда былъ изобличенъ въ [неосновательности – М. Д.] своихъ притязаний, побудилъ крестьянъ деревень Озеръ и Блиставица, входящихъ въ составъ Гостомльскаго прихода, просить на нужды находящихся въ нихъ церковно-приходскихъ школъ <…>, угрожая въ случае отказа въ пособии переходомъ и этихъ школъ, Озерянской и Блиставицкой, въ ведение Министерства народнаго просвещения…» [Там само, 8 арк. - 8 арк. зв.]
Про справедливість останніх обвинувачень ми можемо скласти уявлення, порівнявши донесення голови Київського повітового відділення Єпархіальної училищної ради з доповідною запискою Олександра Красівського [див. першу частину статті, опубліковану на http://gostomel. net. ua 10 липня 2013 р.]. Водночас, відозви гостомельського священика з приводу розподілу субсидій на потреби парафіяльних шкіл, за яким пріоритетне значення мали службові зв’язки та ієрархічне положення кураторів навчальних закладів (зокрема, Києво-Вознесенська двохкласна церковно-приходська школа, якою опікувався сам голова відділення Єпархіальної училищної ради Миколай Клітін, отримала асигнування в розмірі 1000 рублів сріблом), дозволяють зробити припущення про те, що судження дописувача донесення, Миколая Клітіна, не було в повній мірі безстороннім, об’єктивним [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 3 арк. зв.]
Вплив на місцевих селян священика Свято-Покровського храму і Благочинного 1-го округу Київського повіту Олександра Красівського в документі позиціонувався як небезпечний і негативний. «…Столь нечувствительное отношение о. Благочиннаго къ своимъ церковно-приходскимъ школамъ вселяетъ большой соблазнъ въ крестьянахъ и другихъ селъ <…>, примеру Гостомля <…> уже последовали крестьяне деревни Феневичь Катюжанскаго прихода, которые свою школу церковно-приходскую безъ всякаго ведома не только Отделения, но даже приходского священника, превратили въ министерскую, и крестьяне села Лубянки, которые даже силою воспрепятствовали своему священнику строить новое здание для церковно-приходской школы, ссылаясь на о. Благочиннаго…» [Там само, 8 арк. зв. – 9 арк.] 
Олександру Захаровичу Красівському приписується байдуже ставлення до виконання своїх прямих службових обов’язків, як-то відвідування парафіяльних шкіл під час ревізій духовного відомства і присутність в екзаменаційних комісіях. Втім, зменшення кількості виїздів гостомельського священика за межі приходу зафіксоване в документі тільки впродовж 1900 р. і, вірогідно, пояснюється, станом здоров’я шістдесятилітнього отця Красівського (в кліровій відомості Свято-Покровської церкви містечка Гостомель за 1891 р. подано відомості про вік священика, за якими обчислено рік народження – 1841 р. [ЦДІАК: ф. 127; оп. 1010, спр. 207; 13 арк. зв. – 14 арк. зв.]). 
Заслухавши донесення голови відділення, Єпархіальна училищна рада постановила: «…Принимая во внимание выдающиеся по своему более чемъ небрежному отношению Благочиннаго 1-го Округа Александра Красовскаго къ церковно-школьному делу, не только какъ Заведующаго школой, но и Благочиннаго, обязаннаго прилагать особыя попечения о благоустройстве церковныхъ школъ его благочиния, Училищный советъ представляетъ докладъ Предъседателя <…> Николая Клитина на благоусмотрение Его Высокопреосвященства и съ своей стороны полагалъ бы справедливымъ предписать священнику Красовскому въ месячный срокъ приискать новое священническое место и взыскать съ него 150 рублей, отпущенныхъ ему на постройку Гостомльской церковно-приходской школы, но израсходованныхъ имъ на покупку строительныхъ материаловъ, пошедших на устройство министерскаго училища…» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 9 арк. зв.]
Всупереч обвинуваченням Олександра Красівського в індиферентності до церковно-шкільної справи послужний список священика з клірових відомостей Свято-Покровського храму за 1887 – 1891 рр. характеризує отця Красівського як непересічного і активного діяча на ниві народної просвіти. Серед іншого, Олександр Захарович 20 жовтня 1876 р. по резолюції Митрополита Київського і Галицького Філофея нагороджений «набедренникомъ за усердное служение делу народнаго образования, при честномъ поведении» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 207; 13 арк. зв.] Гостомельський священик тривалий час працював вчителем Обухівської церковно-приходської школи, в 1890-х рр. ініціював відкриття парафіяльних шкіл в селах Яблунка і Озери; навіть старший син отця Красівського, Миколай Олександрович, по закінченні Київської третьої гімназії близько 1891 р. розпочав службову діяльність в якості викладача церковно-приходської школи. З цього приводу в доповідній записці священик скептично зауважує: «…Я думалъ, что ревностнымъ ведениемъ школьнаго дела возбудивъ въ самихъ прихожанахъ жажду знаний до желания открыть въ приходе школу высшаго типа, мне это будетъ вменено въ заслугу, а оказывается, что за это самое дело я подлежу строгой каре до лишения места службы…» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 5 арк. зв.] 
В неофіційних джерелах відповідальність за закриття Гостомельської парафіяльної школи так само покладалась на священика, причому поговір приписував діям (або швидше – бездіяльності) отця Красівського прагматичну мотивацію. «…Изъ того же Отделения пущенъ еще слухъ, - пише Олександр Захарович, - что я способствовалъ открытию министерскаго училища въ местечке Гостомле съ корыстною целью, чтобы получать жалование за преподавание Закона Божия…» [Там само, 6 арк. зв.]
Послужний список священика з клірової відомості Свято-Покровської церкви за 1891 р. дає фактичний матеріал для роз’яснення підстав, навколо яких формувались аналогічні чутки, підживлені суперництвом між духовним відомством і Міністерством народної просвіти, що досягло найвищої стадії на початку 1900-х рр. 
Так, Олександр Красівський в 1868 – 1884 рр. обіймав посаду вчителя і законовчителя в Обухівському училищі Міністерства народної просвіти, 26 жовтня 1883 р. священику було оголошено подяку від Попечителя Київського учбового округу за №10167 за «усердное исполнение обязанностей по должности законоучителя» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 207; 13 арк. зв. – 14 арк.]
Службові зв’язки гостомельського священика з Міністерством народної просвіти переплітались з родинними і особистісними: двоє старших синів отця Олександра – Миколай і Михайло – здобули освіту в Київській третій гімназії і тільки молодший Петро, а також донька Людмила, навчались в освітніх закладах духовного відомства – Києво-Подольському духовному училищі і Другому Київському жіночому духовному училищі відповідно. Крім того, старша дочка священика Людмила Олександрівна після 1887 р. вийшла заміж за наглядача Єлецької гімназії Павла Мелешка. 
Кар’єра Олександра Красівського в духовному відомстві складалась непросто: поряд з поодинокими нагородами і службовими відзнаками в послужному списку священика зустрічаються часті відозви і переміщення.
В той же час прагматичну оцінку дій гостомельського священика, здається, підкріплювала власне історична дійсність. В попередній розвідці ми детально зупинялись на критичному матеріальному становищі церковно-приходських шкіл, що не мали постійного державного або відомчого фінансування і функціонували виключно за рахунок пожертвувань місцевих громад. Вчитель Гостомельської парафіяльної школи, що одночасно читав курси російської грамоти, Закону Божого і основ арифметики більше ніж 80 учням, на початку 1890-х рр. отримував річний оклад в розмірі 200 рублів сріблом [Там само, 13 арк. зв.] Вірогідно, оплата праці викладача церковно-приходських шкіл на Приірпінні в кінці ХІХ ст. здійснювалась за кількістю учнів: так, вчитель Мостищенської парафіяльної школи, яку в останній чверті ХІХ ст. відвідувало заледве більше 30 дітей, отримував 80 – 120 рублів сріблом на рік. Між педагогами і представниками сільських товариств часто практикувався натуральний спосіб розрахунку – продуктами харчування, дровами та ін.; найбідніші селяни у відплату за навчання прибирали приміщення школи або допомагали вчителю по господарству. 
Прикметно, що оклад вчителя Гостомельської парафіяльної школи залишався незмінним впродовж 1864 – 1891 рр. Для приходського викладача не передбачалось пенсії після виходу зі служби; за ухвалою сільського товариства, на утриманні якого перебувала парафіяльна школа, він міг бути нагороджений одноразовою премією у розмірі 1/3 або половини річного окладу. 
Працівники освіти на території Приірпіння в другій половині ХІХ ст. виконували свої обов’язки у важких, почасти критичних умовах: приміщення парафіяльних шкіл представляли занедбані селянські будинки, не тільки вчитель, але й власне священик Мостищенської Андріївської церкви не мав казенної квартири [ЦДІАК: ф. 127, оп. 1010, спр. 200; 63 арк.] 
Щодо персоналу відомства Міністерства народної просвіти, то його соціальний статус і матеріальне положення були значно вищими. Ще за Уставом 1804 р. посади вчителів узгоджені з чинами «Табелі про ранги»: викладачі повітових училищ прирівнювались до ХІІ класу (губернський секретар), вчитель малювання мав ХІV клас (колезький регістратор), наглядачі повітових училищ і викладачі граматики – ІХ і Х класи (титулярний радник, колезький секретар), директори гімназій – VІІ клас (надвірний радник). Як відомо, чин ХІV класу в статській службі давав право на особистісне дворянство, а VІІІ (колезький асесор) – на спадкове. Відтак, навіть наймолодші кадри навчальних закладів Міністерства народної просвіти, які читали факультативні дисципліни, як-то рисування, креслення, чистописання, володіли дворянським званням, що було пов’язане з суттєвими податковими пільгами і привілеями [Сборникъ постановлений по Министерству Народнаго Просвещения. Т. ІІ. Отд. І. 1825 – 1839 гг. СПб., 1864. – с. 2 – 6.] 
За новим Уставом 1864 р. оклад вчителя визначався за обсягом учбового навантаження, що варіювався в межах від 12 (викладач російської мови) до 22 годин (вчитель історії і географії) на тиждень і становив 900 – 1500 рублів сріблом на рік відповідно. Шкільна реформа 1871 – 1872 рр. поставила платню вчителя у залежність від трудового стажу: впродовж перших 5 років викладач за нормативне навантаження в 12 годин на тиждень отримував оклад четвертого рангу (750 р. с.), потім третього (900 р. с.) і т. д. Додаткові уроки, перевірка письмових робіт учнів, виконання обов’язків класного керівника винагороджувались окремо в розмірі 60 – 100 р. с./ на рік. 
Показово, що в першій половині 1880-х рр. навіть в земських школах, фінансування яких було обмеженим, входять у вжиток надбавки до вчительської платні за стаж і кваліфікацію (рівень освіченості). Загалом, платня викладача сільської земської школи на 1896 р. була значно нижчою, ніж міністерські оклади, становила: 270 р. с. для вчителя, 252 р. с. для вчительки, 176 р. с. для помічника викладача і 169 р. с. – помічниці вчительки. Водночас, мінімальний бюджет сільського вчителя, визначений на З’їзді працівників освіти в Новгороді в 1882 р., складав 380 рублів сріблом на рік [http: //portalus. ru: Филоненко Т. В., Шипилов А. В. Материальное положение учителей в дореволюционной России, с. 70]. 
Цікаво, що в нормативних розписах видатків учительського бюджету були враховані витрати на купівлю книг, газет і журналів, одягу, взуття і білизни, відвідування театру та інші «інтелігентні» розваги, подорожі і поїздки, фінансову допомогу рідним і винайм прислуги; витрати на харчування в ординарних видаткових розписах становили 42% бюджету самотнього і 35,4% одруженого вчителя [Там само, с. 73].  
Працівники навчальних закладів Міністерства народної просвіти «…при увольнении отъ местъ награждаются за 20 летъ беспорочной службы половинными, а за 25 летъ полными, противъ получаемаго ими оклада, пенсиями…» [Сборникъ постановлений по Министерству Народнаго Просвещения. Т. ІІ, Отд. I. 1825 – 1839 гг., с. 204]. 
Втім, усі ці прогресивні освітні реформи і фінансові заходи, покликані підвищити життєвий рівень і соціальний престиж посади вчителя пройшли осторонь парафіяльних шкіл. Природно, що вакансія в міністерському училищі могла розглядатись як бажана Олександром Красівським. В більшості населених пунктів південно-західних губерній Російської імперії, в яких замість парафіяльних шкіл у 1890 – 1900 рр. були відкриті училища Міністерства народної просвіти, в тій чи іншій формі існував конфлікт між приходським духовенством і місцевими жителями. Щодо гостомельського священика, документальні джерела, зокрема доповідна записка О. З. Красівського, клірові відомості Свято-Покровської церкви та ін., імпліцитно містять свідчення того, що зв'язок отця Олександра з громадою наприкінці 1890-х рр. перестав бути міцним.  Очевидно, Олександр Захарович проводив багато часу за межами приходу – в Києві, де на Боричевому току мав власний будинок, а також в регулярних роз’їздах по повіту, виконуючи обов’язки Благочинного. 
В той же час слід віддати належне діяльності отця Красівського в якості приходського священика, яку сам кореспондент характеризує наступним чином. «…Въ Гостомельскомъ приходе состою я 16 летъ [з 1884 р. – М. Д.]. Засталъ я здесь весьма ветхую и тесную церковь, на 4-хъ кладбищахъ ни одной часовенки, кладбища не огорожены, все причтовыя постройки въ состоянии разрушения и одну школу на весь приходъ, помещавшуюся въ крестьянской избе. На жалование учителю школы, приобретение книгъ и пр. отпускалось местнымъ сельскимъ обществомъ по 300 рублей въ годъ. Въ настоящее время красуется въ Гостомле новая обширная благолепная церковь, освященная въ 1892 г., четыре приходскихъ кладбища огорожены, на каждомъ кладбище стоитъ часовня, крытая железомъ, все причтовыя постройки, жилья и службы выстроены вновь въ достаточномъ числе <…>, въ священнической усадьбе разведенъ садъ, <…> въ приходе существуютъ 4 школы, одна въ Гостомле и три въ приселкахъ, помещающиеся въ собственныхъ зданияхъ. На содержание сихъ школъ местными сельскими обществами отпускается 888 рублей въ годъ. <…> Съ 1888 года 47 учениковъ получили льготные по воинской повинности свидетельства. Летъ 10 поетъ уже въ вверенной мне церкви порядочный хоръ. <…> Съ своими прихожанами живу въ мире и согласии…» [ЦДІАК: ф. 127, оп. 998, спр. 384; 6 арк. – 6 арк. зв.] 
Взявши до уваги позитивні аспекти діяльності Олександра Красівського, багатодітність і вдівство гостомельського священика, у вищих інстанціях духовного відомства не знайшли за потрібне задовольнити клопотання голови відділення Єпархіальної училищної ради отця Миколая Клітіна – священик залишився у своєму приході. 
Паралельно з внутрішнім розслідуванням, справа про незаконне відкриття в Київській губернії народних училищ Міністерства народної просвіти, зокрема Гостомельського двохкласного міністерського училища, в січні – лютому 1901 р. вирішувалась на найвищому міжвідомчому рівні. На основі донесення Єпархіальної училищної ради Обер-прокурор Синоду звернувся за роз’ясненням до Міністра народної просвіти. В офіційному поданні від 14 лютого 1901 р. за №44 останній процес отримав таку оцінку. «…Въ действительности дела открытия министерскихъ училищь лиш поверхносто знакомы Епархиальному училищному совету, представляются въ следующемъ виде. <…> 1) Местечко Гостомель. Крестьяне этого местечка уже три года подрядъ неоднократно ходатайствовали объ открытии министерскаго училища, но просьбы эти по недостатку средствъ оставались безъ удовдетворения. Наконецъ въ приговоре <…> отъ 14 сентября 1899 года крестьяне указали, что весьма многие оканчивавшие местную церковно-приходскую школу изъявляютъ желание продолжать учение, и потому единогласно постановили ходатайствовать объ открытии въ Гостомле двухкласснаго министерскаго училища съ обязательствомъ вносить на содержание по 350 рублей въ годъ и отпустить единовременно на постройку училищнаго здания 1500 рублей. <…> Въ докладной записке уполномоченнаго отъ общества отъ 17 января 1900 года <…> просили ускорить разрешение на открытие училища въ виду того, что обществомъ заготовленъ <…> материалъ для постройки училищнаго здания, который отъ сырой погоды подвергается порче. При разсмотрении этого ходатайства въ Управлении учебнаго округа, оно было принято заслуживающимъ уважения въ виду того, что Гостомель принадлежитъ къ населеннымъ местечкамъ Киевской губернии, главнымъ занятиемъ жителей является землепашество; <…> кроме того население Гостомля занимается перепродажей дровъ и другихъ лесныхъ материаловъ, а также отхожимъ промысломъ въ Киеве въ качестве домашней прислуги; въ местечке имеются православная церковь, два еврейскихъ молитвенныхъ дома, две аптеки, два фельдшера, около двадцати торговыхъ лавокъ, <…> всехъ жителей 2047, въ т. ч. мужчинъ 996 и женщинъ 1051; число детей школьнаго возраста свыше 200. <…> Приведенные данные указываютъ на то, что Гостомель можетъ доставить достаточный контингентъ учащихся какъ для двухкласснаго училища, такъ и для местной церковно-приходской школы. <…> Распоряжениемъ Министерства было назначено въ дополнение къ <…> средствамъ по 650 рублей ежегодно и 1000 рублей единовременно на постройку училищнаго здания. Крестьяне со своей стороны вместо обещанныхъ 1500 рублей израсходовали на постройку изъ своихъ средствъ 3000 рублей и действительно выстроили прекрасные помещения…» [ЦДІАК: ф. 707, оп. 262 (1901), спр. 7; 3 арк. – 4 арк.] 
Таким чином бажання гостомельчан відкрити в містечку навчальний заклад вищого рівня, що потребувало значних фінансових вкладень, було досить глибоко вкорінене в народній свідомості і, очевидно, виходило за межі поверхового впливу волосного писаря, вихованця Шамраєвського міністерського училища, якому приписує ініціативу священик Олександр Красівський. Протягом другої половини 1890 – 1900 рр. аналогічні заклади відкрились в таких містечках і селах Київського повіту, як Феневичі, Лубянка, Леонівка, Русанівка і Озери. Водночас, оптимістичний прогноз інспектора Київського учбового округу про паралельне функціонування міністерського училища і парафіяльної школи виявився далеким від дійсності і не пізніше 1901 р. Гостомельська церковно-приходська однокласна дворічна школа, що з 1864 р. працювала при Свято-Покровському храмі, припинила свою діяльність.
Марина Доброгорська

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, за фінансової підтримки якого здійснюється науково-дослідна робота і копіювання документів. 
Ознайомитись безпосередньо з копіями архівних документів, пов’язаних з історією освіти на теренах Приірпіння, зокрема в селищі Гостомель і селі Мостище, що послужили матеріалом для написання цієї розвідки, можна в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13.                         
     
Ілюстрації: А. И. Морозов, Сельская бесплатная школа, 1865 г., холст-масло                
К. А. Трутовский, Сельская учительница, 1870 - 1880 гг., холст-масло

Категорія: Освіта, наука | Переглядів: 1495 | Рейтинг: 4.7 |

Всього коментарів: 0
Форма входу

Календар новин
«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Пошук по новинах

Сайти регіону

Статистика

Володимир Захлюпаний © 2007-2012Використовуються технології uCoz