З документів Центрального державного історичного архіву України в м. Київ [далі - ЦДІАК] видно, що в першій половині ХІХ ст. поміщицькі володіння на території Приірпіння були пов’язані з вихідцями з двох заможних шляхетських родин Моршковських і Березовських. 

Прізвище Моршковського вперше зустрічається у зв’язку з містечком Гостомель в інтабулярній відомості 1799 р., в якій також зазначено, що в маєтку поміщика проживало 108 оподаткованих мешканців чоловічої статі [ЦДІАК: ф. 484; оп. 6; од. зб. 148; 33 арк.]. Крім Гостомельського маєтку, кавалер Йозеф Моршковський фігурує в якості власника селищ Яблонки (з 99 мешканцями чоловічої і 83 жіночої статі), Корчовки (48 мешканців чоловічої і 58 жіночої статі), Баланівки (9 мешканців чоловічої і 10 жіночої статі) і Блиставиці (81 мешканець чоловічої і 88 жіночої статі). 

З відомості про винокуренні заводи в Київському повіті 1810 р. дізнаємось, що поміщик Моршковський влаштував при своєму маєтку винокуренний завод, який працював тільки впродовж шести весняно-літніх місяців і забезпечував попит місцевого населення в обсязі 360 відер гарячого вина на рік [ЦДІАК: ф. 533; оп. 1; спр. 1260; 88 арк. зв., 89 арк.]. Йозеф Моршковський був представником т. зв. служилого дворянства, обіймав високі адміністративні посади радника і голови «гражданской и уголовной Палаты» [Павелъ І. Собрание анекдотовъ, отзывовъ, характеристикъ, указовъ и пр./Сост. Александръ Гено и Томичъ; [с приложением портрета]. – Спб.: Синодальная типография, 1901. – с. 167 – 169.]

Близько 1822 р. маєток спадкує Апелея (?) Моршковська. Поміщиця вирізнялась доброчинними нахилами, зробила значний грошовий внесок на користь Київської гімназії [ЦДІАК: ф. 486; оп. 9; од. зб. 28; 13(17) арк. зв.]; з довідки, складеної Київською казенною палатою, видно, що, крім вищезгаданих, до маєтку Моршковської входили села Озерівка і Семенівка; за останньою ревізією 1795 р. в поміщицькому володінні нараховувалось 448 душ. Якщо взяти до уваги, що в ревізьких казках, за поодинокими винятками (ревізії 1718-1727 рр., 1743-1747 рр. і 1811 р.), відображалась тільки кількість повнолітніх мешканців чоловічої статі, то в маєтках Моршковських проживало близько 1000 кріпосних селян. Щодо села Мостище, яке на початку ХІХ ст. належало поміщику Харлецькому, то, відповідно до інтабулярної відомості 1803 р., в даному маєтку мешкало 74 особи чоловічої і 73 жіночої статі [ЦДІАК: ф. 484; оп. 6; од. зб. 103; 18 арк.]. 

Поміщицьке володіння Моршковських слід визнати досить значним: так, з-поміж 24 землевласників Київського повіту, зазначених у довідці Київської казенної палати за 1822 р., переважну більшість становлять поміщики, в розпорядженні яких перебувають маєтки від 39 до 250 душ; прошарок крупних землевласників представлений графинею Дзялинською (1855 душ), підкоморієм Моршковським, вірогідно, родичем Гостомельської поміщиці, (970 душ в селах Ясногородка, Глібовка, Козаровичі та ін.), Росциславшським (932 душі).  

Апелея Моршковська, що могла бути вдовою радника Йозефа Моршковського, очевидно, не вирізнялась непересічним господарським хистом, і вже близько середини 1820-х рр. усунулась від безпосереднього ведення справ, передавши свій маєток в користування посесору Костці [ЦДІАК: ф. 442; оп. 66; спр. 276; 4 арк. – 6 арк. зв.]. Практика передачі поміщицьких володінь в оренду була доволі поширеною в першій третині ХІХ ст. в Київській губернії; з відомості про дедичних поміщиків Київського повіту від 1801 р. знаємо, що Мостищенський маєток так само певний час перебував в оренді у посесора Ждановича [ЦДІАК: ф. 533; оп. 1; спр. 54; 27 арк.]. Зрозуміло, що економічна політика посесорів як тимчасових власників була орієнтована в першу чергу на одержання максимально високого прибутку в найкоротший строк. Позитивні господарські починання Йозефа Моршковського швидко приходять в занепад під час владарювання посесора Костки в Гостомельському Ключі. З донесення Київського гражданського губернатора Міністру внутрішніх справ від червня 1834 року за №14564, що стосується влаштування переправи через ріку Ірпінь, відомо, що «...по разыскании отъ жителей казеннаго селения Мостищь открылось следующее, что при семъ селении на большой проселочной дороге чрезъ реку Ирпинь съ болотистыми берегами, заросшими тростникомъ и кустарниками, пролегающей Радомысльскаго уезда изъ Чернобыля и другихъ того уезда местечекъ и польскихъ местъ въ городъ Киевъ, разстояниемъ отъ сего города въ 25 верстахъ, назадъ тому 15 летъ былъ мостъ чрезъ пространство до 320 погонныхъ саженъ, на сваяхъ, деревянный, постоянный, къ проезду безопасный, и за проездъ взымался небольшой денежный сборъ – мостъ сей построенъ прежнимъ того имения владельцемъ безъ участия казны, и, когда въ последствии времени пришелъ въ порчь, вероятно не будучи поддреживаемъ подчинками, то бывший того имения временный владелецъ поссесоръ Костка, подрубивши сваи, уничтоживъ мостъ, сделалъ вместо онаго перевозъ и... дурную насыпную часть...» [ЦДІАК: ф. 442; оп. 66; спр. 276; 4 арк. – 6 арк. зв.]. 

На початку 1830-х рр. Апелея Моршковська продає маєток Гостомельський Ключ Феліксу Березовському. Вперше ім’я нового власника містечка Гостомель, сел Озери, Блиставиця, Яблунівка зустрічається серед матеріалів Справи про дозвіл поміщику Березовському знімати плату за проїзд через влаштований ним міст на річці Ірпінь від 2 червня – 7 листопада 1834 року, витримки з якої ми приводили вище [Там само, 1 арк. – 9 арк. зв.]. Якщо господарська діяльність попередніх власників містечка, висвітлена в поодиноких архівних джерелах, які, здебільшого, обмежуються інтабулярними відомостями, списками осіб, що зробили пожертвування на користь Київської гімназії, свідченням про службову кар’єру Йозефа Моршковського і організацію винокуренного заводу, а також мосту, постає для нас все ще мало з’ясованою, то, завдяки своєрідним рисам характеру Фелікса Березовського, його підприємницька активність залишила по собі виразний слід, що дається взнаки навіть в кількісному вимірі наявних документів. 

Так, заледве вступивши в права володіння, Фелікс Березовський подає запит на ім’я Міністра внутрішніх справ з проханням легітимізувати збір за переправу через ріку Ірпінь. З тексту подання Міністра внутрішніх справ від 19 травня 1834 року за №2640 Київському воєнному губернатору зрозуміло, що на запит поміщика як на безпідставний і незаконний відповіли відмовою в попередніх інстанціях: «...Усмотревъ, что о необходимости означенного моста и о составлении таксы сбора за переездъ чрезъ оный, происходила уже переписка по Киевскому губернскому правлению, я считаю нужнымъ прошение его съ следующимъ къ оному приложениемъ препроводить при семъ къ Вамъ, Милостивый Государь, <прошу> покорнейше съ возвращениемъ помянутаго прошения доставить мне нужные по содержанию онаго сведения...» [Там само, 1 арк. – 1 арк. зв.]. 

Київським гражданським губернатором до маєтку Фелікса Березовського були відряджені губернський землемір і чиновник для особливих доручень Тернер; їх висновок, не позбавлений інтересу для історії економічного життя Приірпіння, приводимо повністю. «...Настоящий владелецъ Березовский по приобретении покупкой означеннаго имения, улутшивъ [переправу посесора Костки – М. Д.] на свой коштъ, чрезъ все пространство сделалъ новый поромъ и въ продолжение лета 10 паровыми подводами и несколькими пешими исправлялъ оную, а за проездъ чрезъ поромъ положилъ съ лошади и пары воловъ по 2 ко<пейки>, а съ экипажа по 20 ко<пеекъ>, каковый сборъ и ныне взымается съ техъ, кто добровольно уплачиваетъ. Гать сия, какъ выше упомянуто, имеетъ пространства до 320 саженъ съ 8 маленькими мостками и перевозомъ на реке, которая шириною не более 10 саженъ, а глубиною до 3 аршинъ, гать шириною до 8 аршинъ, а высота отъ горизонта отъ 3 до 4 четвертей и более съ насыпью оной песчаной земли. Мостики все поделаны большею частию изъ стараго леса, безъ перилъ и къ проезду экипажей опасны; работа оныхъ, примерно полагая, стоитъ до 10 тысячь рублей, устроение же постояннаго моста чрезъ реку и протоки въ семъ месте хотя и съ насыпью гатей действительно необходимо, ибо вблизи другого удобного къ проезду места не имеется, при томъ дорога сия хотя проселочная, но проездъ по оной съ разнаго рода местными материалами изъ полесья въ городъ Киевъ и другие места бываетъ немалый, а переходъ разныхъ командъ и рекрутскихъ партий случается изредка; большая половина онаго моста по правую сторону реки состоитъ на казенной селению Мостище принадлежащей земле, а по левую сторону къ местечку Гостомелю, отъ владельца коего построенъ на реке поромъ длинною въ 7 саженъ; артилерия едва ли чрезъ оный проходить можетъ – если бы допустить сборъ, то въ течении года, примерно полагая, сможетъ простиратся до 500 рублей пользы, и то тогда если удерживать будетъ въ надлежащей исправности...» 

Резолюція Київського гражданського губернатора сповіщала: «...Разсмотревъ таковое донесение Губернскаго землемера и состоящего при немъ чиновника Тернера и сообразов<ав>ъ оные съ бывшею по предмету содержания переправъ и мостовъ перепискою и существующими узаконениями, я нахожу, во первыхъ, что означенной мостъ устроенъ на проселочной дороге бывшимъ владельцомъ Гостомельскаго имения; въ последствии поссесоръ Костка, подрубивъ сваи, его уничтожилъ и, сделавъ... дурную гать, устроилъ по средине переправу поромомъ не потому, какъ помещикъ Березовский въ прошении своемъ изъясняетъ, чтобы постоянный мостъ не могъ существовать тамъ по болотистому грунту земли и бываниемъ наводнениемъ, ибо таковый существовалъ несколько летъ, а произвольно для собственной своей выгоды; во вторыхъ, что устройство сей переправы стоило не более 10 тысяч рублей, а не пятидесяти, какъ называетъ помещикъ Березовский, и что издержки сии независимо отъ обязанности помещика содержать въ исправности проселочные дороги чрезъ свое имение достаточно вознаграждаются доходами, имъ, Березовскимъ, получаемыми отъ продажи вина и другихъ продуктовъ въ корчме его у того перевоза находящейся; въ третьихъ, что по определению Губернскаго правления все денежные сборы на переправахъ, на проселочныхъ дорогахъ воспрещены, въ томъ числе воспрещенъ подобный сборъ съ переправъ чрезъ реки Ижъ, Припеть, Тетеревъ, заключающихъ въ себе гораздо более важности и требующихъ со стороны владельцевъ равнымъ образомъ издержекъ и расходовъ; почему съ дозволениемъ помещику Березовскому производить на устроенной имъ переправе денежной сборъ, другие владельцы получатъ равнымъ образомъ право домогаться того же. По всемъ симъ уважениемъ я полагаю въ просьбе г. Березовскому отказать...» [ЦДІАК: ф. 442; оп. 66; спр. 276; 4 арк. – 6 арк. зв.]. 

Як видно з документу, винокуренний завод Моршковського продовжував функціонувати після переходу маєтку Гостомельський Ключ у власність Фелікса Березовського; біля переправи через ріку Ірпінь, відбудованої нашвидкуруч з неякісного матеріалу, розміщувалась корчма або шинок. Річковий пором був досить людним місцем; за порахунками губернського землеміра і чиновника особливих доручень впродовж року переправою могли скористатись від 2500 до 25000 транспортів (екіпажів або возів з волами і кінним запрягом відповідно). Водночас, велике поміщицьке володіння Апелеї Моршковської, вірогідно, в процесі продажу було роздроблене – серед маєтків Фелікса Березовського, заставлених в Петербурзькій опікунській раді в другій половині 1840-х рр., більше не згадуються села Семенівка, Корчівка, Баланівка [ЦДІАК: ф. 486; оп. 5; од. зб. 242; 33 арк. – 34 арк. зв.]. 

Незважаючи на розвинену інфраструктуру Гостомельського маєтку, наявність винокуренного, кожевенного заводів, ґрунтової дороги, переправи через ріку і, зрештою, корчми, що відкривали перед поміщиком широкі можливості для накопичення капіталу, в Книзі запису контрактів за 1836 р. містяться відомості про борги Фелікса Березовського [ЦДІАК: ф. 486; оп. 5; од. зб. 75; 53 арк.]; а в 1848 р. він видає довіреність на ім’я дворянина В. О. Іванівського для клопотання по перезаставі маєтків в містечку Гостомель, селах Озери, Блиставиця і Яблунівка [ЦДІАК: ф. 486; оп. 5; од. зб. 242; 33 арк. – 34 арк. зв.]. В Книзі запису довіреностей Київської Палати гражданського суду від 1848 р. маємо свідчення того, що Мостищенський маєток поміщиці В. Г. Маринкової так само був відданий під заставу, причому інтереси власниці в цій справі представляв колезький регістратор І. О. Вілінський [ЦДІАК: ф. 486; оп. 5; од. зб. 252; 39 арк. – 41 арк.]. Як відмічає в своїх Спогадах А. Я. Панаєва (Головачова), передача маєтку під заставу в Дворянську опіку була досить поширеним явищем наприкінці 1840-х рр., причому не завжди продиктована скрутним матеріальним становищем, нагальною потребою. Мемуаристка пише, що в цей час серед поміщиків Російської імперії були популярними закордонні подорожі. Як відомо, маєтки оцінювались за кількістю кріпосних селян, таким чином, поміщики часто отримували гроші під заставу ревізьких душ, щоб здійснити чергову мандрівку або придбати предмети розкоші [Панаева (Головачева) А. Я. Воспоминания. – М.: Художественная литература, 1971. – с. 109-129.].  

В матеріалах Київського губернського правління залишилась переписка з Київським воєнним, Подольським і Волинським генерал-губернатором стосовно організації і проведення  в містечку Гостомель ярмарків, що тривала впродовж березня – квітня 1844 р. і була, очевидно, ініційована Феліксом Березовським [ЦДІАК: ф. 442; оп. 1; од. зб. 5243; 1 арк. – 8 арк.]. В Списку поміщицьких маєтків Київської губернії 1848 р. міститься свідчення про те, що в Гостомельському Ключі в промислових масштабах проводилось виробництво смоли і берести для дьогтю []ЦДІАК: ф. 442; оп. 451 (1848); спр. 1; 71 арк.]. 

Таким чином, економічне життя на території Приірпіння, зокрема в містечку Гостомель, суттєво пожвавилось в другій чверті ХІХ ст., коли маєтком Гостомельський Ключ володів Фелікс Березовський; водночас, найбільш цікаві архівні джерела висвітлюють не стільки господарську практику поміщика, скільки характер його взаємодії з підлеглими кріпосними селянами, що не завжди в рівній мірі задовольняла обидві сторони. Втім, на останній проблемі ми детальніше зупинимось в наступній розвідці. 

Бажаючі можуть безпосередньо познайомитись з копіями документів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, що послужили матеріалом для написання даної статті, в Гостомельському краєзнавчому музеї при ЗШ №13. 

Автор статті висловлює подяку голові Гостомельської селищної ради Анатолію Івановичу Кириченку, який забезпечує право доступу до архівних установ, а також почесному громадянину селища Гостомель, депутату Ірпінської міської ради Юрію Іллічу Прилипку, за фінансової підтримки якого здійснюється науково-дослідна робота і копіювання документів.