Сайт селища Гостомель -

Серед документів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві збереглась об’ємна Справа по клопотанню жителів Гостомельської волості Федора і Григорія Чуринських зі скаргою на утиски з боку власника Фелікса Березовського від 13 лютого 1841 – 2 вересня 1846 рр. [ЦДІАК: ф. 442; оп. 150; од. зб. 134]. Як видно з незаповненої облікової картки одиниці зберігання, матеріали справи не користувались увагою з боку дослідників: так, ми, очевидно, були першими, за винятком працівників архівної установи, хто виявив бажання ознайомитись з даними документами. Справа представляє товсту теку паперу в півлиста, зустрічаються окремі аркуші в 1/8 і 1/16; сторінки справи з блакитного веленевого, ганчір’яного і міцного золотисто-коричневого паперу верже з жорсткою фактурною поверхнею почасти містять водяні знаки, зброшуровані нитяною мотузкою в зошит формату inquatro; в їх числі – клопотання, скарги, службові записки, донесення, рапорти, розпорядження. Всього в одиниці зберігання 104 аркуші, причому пронумеровані тільки ті, що містять текст.

13 лютого 1841 р. кріпосні селяни поміщика Фелікса Березовського Федір і Григорій Прохорові сини Чуринські, що мешкали в урочищі Кимерка Гостомельської волості, подали на ім’я Київського воєнного, Подольського і Волинського генерал-губернатора наступну скаргу: «...Съ ряду сорокъ летъ проходитъ, какъ съперва умерший отецъ нашъ Прохоръ, а потомъ собственно мы съ нашими семействами стенаемъ подъ игомъ Киевскаго уезда Гостомской волости помещиковъ, притязающихъ насъ неправельно въ число своихъ крестьянъ. <...> Притерпеваемъ мы вящее притеснение со стороны экономическихъ управителей Березовскаго, - въ причинении побоевъ и въ употреблении насъ въ свои работы, безъ довлеемаго вознаграждения, никакой защиты и удовлетворения не получили, хотя неоднократно жаловались о томъ губернскому начальству и въ особенности Губернскому Прокурору; то посему при последнемъ проезде чрезъ Киевъ минувшаго года въ августе месяце Всеавгустейшаго Монарха по всеподданейшему прошению вторично повергали мы таковой горькой нашъ жребий къ священнейшимъ стопамъ и Высокомонаршему воззрению Его Императорскаго Величества. Ныне оставаясь по прежнему безъ защиты со стороны Правительства, вынуждаемся еще прибегнуть подъ начальническое покровительство Вашего Высокопревосходительства...» [ЦДІАК: ф. 442; оп. 150; од. зб. 134; 1 арк.; 1 арк. зв.]

З тексту подання зрозуміло, що справа незаконно закріпачених селян поміщика Березовського розпочалась задовго до 1841 року; хронологія процесу, записана канцеляристом Гарбовським (?) зі слів малоосвічених і некомпетентних в юридичній термінології братів Чуринських, здається досить заплутаною і непослідовною. Так, в документах згадуються укази Сенату 1819 і 1837 рр., які легітимізували кріпацький статус Прохора, Петра, Федора і Григорія Чуринських; ухвала Київського повітового суду від грудня 1827 р., затверджена Київською палатою гражданського суду, що звільняла Чуринських з-під кріпацтва поміщиці Моршковської, успішно оскаржена Феліксом Березовським близько 1837 р.; подання на ім’я Всеавгустійшого Монарха 15 березня 1837 р. з проханням повторно переглянути рішення Сенату.

У відповідь на скаргу братів Чуринських генерал-губернатор адресує припис Київському земському суду від 17 лютого 1841 р. за №2817: «...Предписываемъ Земскому суду объявить крестьянамъ помещика Березовскаго, жительствующимъ въ Гостомельской волости въ урочищу Кимерке Федору и Григорию Чуринскимъ, что, какъ по собственному прошению ихъ они присоединены къ крестьянству помещика Березовскаго решениемъ Правительствующаго Сената, тожъ съ своей стороны не нахожу возможнымъ сделать какое либо по просьбе ихъ распоряжение...» [Там само, 3 арк.]. Впадає в око непоінформованість або свідома тенденційність дискурсу однієї з сторін; очевидно, оскарження Феліксом Березовським рішення Київського повітового суду 1827 р., що звільняло Чуринських від приналежності поміщиці Моршковській, було проведене новим сенатським указом, не відомим серед матеріалів справи; прикметно, що закріпачення селян мотивується їх власним побажанням.

Втомившись від безрезультатного очікування, 1 травня 1841 року Григорій Чуринський подає на ім’я Київського воєнного генерал-губернатора Д. Г. Бібікова повторне клопотання, з якого видно, що правнича активність селянина не залишилась поза увагою поміщика. «...Означенный помещикъ Березовский, озлобясь на меня и родного брата моего Федора за принесенное сего года 13 февраля числа Вашему Высокопревосходительству прошение о притерпеваемыхъ нами съ семействами нашими со стороны онаго Березовскаго и его управителей притесненияхъ <...> Изъ насъ Федора употребляя въ работы по кожевенному его заводу, со времени подачи означеннаго прошения содержитъ съ семействомъ подъ арестомъ, а меня отпустивъ въ Киевъ на заработки съ платежемъ въ годъ по 50 рублей оброка, ныне заставляетъ по прежнему явится въ его имение и употребить въ свои работы, стращая наказать меня пятью стами ударами плетей...» [Там само, 6 арк.; 6 арк. зв.]. В клопотанні містяться відомості про неодноразові скарги за нанесення тяжких тілесних пошкоджень самим поміщиком і його управителями Григорію Чуринському, адресовані губернському прокурору; обвинувачення повітових чиновників в прихильності до Фелікса Березовського, зокрема станового пристава Блонського і секретаря Земського суду Мерзлова, які «...не давъ намъ справочной копии съ объявленного ими решения Правительствующаго Сената, присуждающего насъ якобы во крестьянство Березовскаго, велели подписаться на томъ решении своимъ писарямъ безъ рукоданныхъ нашихъ на то по прозьбе и насъ предали безпрекословно на все истязания Березовскому...» [Там само, 7 арк.; 7 арк. зв.]. Можливо, саме ці підписи писарів «безъ рукоданныхъ» селян дали підставу генерал-губернатору в приписі Київському земському суду, цитованому вище, відносити закріпачення Чуринських на рахунок їх власного волевиявлення.

Обвинувачення Григорія Чуринського здались небезпідставними, до губернського прокурора було направлено запит, відповідь на який від 1 червня 1841 р., за №11007 збереглась серед матеріалів справи. «...Его Превосходительству исправляющему должность Киевского военного, Подольского и Волынского генералъ губернатора, господину военному города Житомира и Волынскому гражданскому губернатору. Исправляющего должность Киевского губернского прокурора. Рапортъ. Крестьянинъ помещика Березовскаго Григорий Чиринский принесъ <...> жалобу, какъ на него, Березовскаго, за делаемые ему, Чиринскому, и товарищамъ его притеснения, равно на Станового пристава Киевскаго уезда Блонскаго и Секретаря Киевскаго земскаго суда Мерзлова за невыдачу копии съ объявленного имъ решения Правительствующаго Сената, по которому они оставлены въ настоящемъ крестьянскомъ звании, объясняя при томъ, что таковая жалоба подана ими бывшему Губернскому Прокурору <...> Не находя въ делахъ Губернского Прокурора жалобы Чиринскихъ, я поручалъ Киевскому уездному стряпчему собрать сведения...» [Там само, 9 арк.; 11 арк. зв.]. В поясненні виконуючого обов’язки губернського прокурора обвинувачення станового пристава Блонського і секретаря земського суду Мерзлова в підробці підписів братів Чуринських делікатно обмежується невидачею копії, указ Сенату трансформується в припис генерал-губернатора Київському земському суду; дописувач констатує, що йому не вдалось знайти слідів неодноразових скарг селян серед паперів колишнього губернського прокурора.

Вірогідно, наприкінці травня 1841 року Григорій Чуринський, що, як ми знаємо з його клопотання від 1 травня [ЦДІАК: ф. 442; оп. 150; од. зб. 134; 6 арк. зв.], тривалий час проживав в Києві, сплачуючи поміщику досить високий оброк, був повернутий до маєтку Фелікса Березовського і направлений на роботу до кожевенного заводу. Важко судити, чи виконав поміщик свою погрозу покарати Григорія Чуринського 500 ударами нагайки або батога. У вищенаведеній відповіді виконуючого обов’язки губернського прокурора від 1 червня 1841 року міститься глухий натяк на скаргу «за причинение имъ бывшимъ приказчикомъ помещика Березовскаго Гессе наказания»; сама скарга не збереглась в матеріалах справи, проте з рапорту Київського повітового суду виконуючому обов’язки Київського воєнного, Подольського і Волинського генерал-губернатора М. Ю. Лошкарєву від 17 червня 1841 р. за №1826 можна скласти уявлення про сутність цього покарання. «...Во исполенение предписания Вашего Превосходительства отъ 11 сего июня №9192 Уездный судъ честь имеетъ донести: что решениемъ, въ семъ суде состоявшемся, по делу о причиненныхъ побояхъ писаремъ кожевеннаго завода Гессе, крестьянину помещика Березовскаго Григорию Чуринскому, заключено: поелику писарь однодворецъ Гессе объясняетъ, что крестьянинъ Григорий Чуринский, упражняясь ежечасно въ пьянстве, не исполнялъ возложенныхъ на него обязанностей, и сверхъ того нанесъ ему, Гессе, ругательствомъ обиду, за что единственно и наказанъ, дабы возстановить въ заводе порядокъ и оградить помещика отъ убытковъ, то хотя за таковый поступокъ однодворца Гессе на основании законовъ следовало бы подвергнуть взысканию, но какъ крестьянинъ Григорий Чуринский не оправдывается свидетельскими показаниями, а токоже обвиняется въ пьянстве и буйстве съ поднятиемъ при взятии его дручка, то потому оставивъ писаря Гессе отъ дела сего свободнымъ, обязать подпискою, дабы впредь отъ подобныхъ поступковъ воздержался...» [Там само, 4 арк.; 4 арк. зв.].

Таким чином, втрачена скарга на управителя Франца Гессе за нанесення тяжких тілесних пошкоджень від другої половини травня 1841 року представляє останній документ, подання якого було ініційоване власне Григорієм Чуринським. Під час перебування Григорія Чуринського в маєтку під безпосереднім контролем поміщика його взаємодія з владними інстанціями ускладнилась; з іншого боку Фелікс Березовський, очевидно, використав свої фінансові можливості, щоб залагодити конфлікт, - Губернське правління не втручається в справи Гостомельського маєтку до 1844 року. Про те, що наше припущення небезпідставне і практика підкупу урядових чиновників була в цей час доволі розповсюдженою в Київській губернії, крім непослідовності, суперечливого характеру джерел, свідчить навіть номенклатура документів, що несе на собі сліди частих кадрових змін, відображених в преамбулах приписів, рапортів і донесень. Принаймні трирічну цезуру в справі на утиски з боку власника важко віднести на рахунок втрат в процесі зберігання документів: так, стан збереженості матеріалів, відсутність ознак реставраційного втручання, кількість сторінок, зазначена на автентичному титулі справи та ін. підтверджують первісне брошурування.

Наприкінці 1843 року, вірогідно, у зв’язку зі зміною політичної кон’юнктури (закон 1842 р. про зобов’язаних селян, указ 1844 р. про дозвіл відпускати на волю без земельного наділу дворових кріпосних, організація Секретних комітетів у селянських справах, розробка Інвентарних правил 1847-1848 рр. для Київської, Подольської і Волинської губерній та ін.), рішення Київського повітового суду від червня 1841 року, за яким пропонувалось управителя Гессе залишити вільним від покарання і зобов’язати підпискою утримуватись від рукоприкладства, переглядається Київською палатою кримінального суду, яка постановила: «...Решениемъ, состоявшимся 31 декабря 1843 года <...> подсудимаго Гессе хотя бы следовало наказать плетьми, но какъ поступокъ его учиненъ до Всемилостейшаго манифеста, то, внушивъ ему Высокомонаршую милость, отъ того освободить и какъ обнаруженнаго жестокимъ въ обращении съ подчиненными крестьянами, то отъ обязанности приказчика удалить и впредь къ подобнымъ обязанностямъ недопущать, сверхъ того за потерпенные Григориемъ Чиринскимъ побои и наказание взыскать съ него, Гессе, в пользу Чиринскаго безчестья: за побои вдвое уплоченные имъ въ 1838 году за одну душу подати и другие повинности, а за потерпенное наказание особо такое же количество денегъ; а о неправильныхъ действияхъ Киевского уездного суда предоставить разсмотрению Киевскаго Губернскаго правления, для чего въ свое время препроводить въ оное и подлинное дело...» [Там само, 22 арк.; 22 арк. зв.].

Після перегляду справи про нанесення тяжких тілесних пошкоджень управителем кожевенного заводу поміщика Березовського виникла потреба ознайомити фігурантів процесу з новим рішенням суду, 19 квітня 1844 року Київська палата кримінального суду дає припис оголосити своє рішення Францу Гессе і Григорію Чуринському. Більше року триває переписка між різними представниками губернської адміністрації, присвячена розшуку учасників справи. І тільки в рапорті виконуючого обов’язки Київського воєнного, Подольського і Волинського генерал-губернатора від 21 червня 1845 р. за №2142 зазначено, що: «...за учиненнымъ распоряжениемъ однодворецъ Гессе 10го марта сего года, явясь въ сей судъ, решение выслушалъ и записалъ удовольствие; о Чиринском мне Киевский земский судъ донесъ, что о вызове въ сей судъ по жительству его въ городе Киеве сообщено въ Киевскую градскую полицию, а полиция уведомила, что Чиринскаго за учиненнымъ розысканиемъ въ городе Киеве не оказалось; опеределили: Киевскому земскому суду предписать, чтобы учинилъ точнейшее въ имении помещика Березовскаго розыскание и естли за таковымъ крестьянинъ Чиринский окажется, объявить ему за подпиской о явке въ сей судъ для сулшания решения...» [Там само, 44 арк.; 44 арк. зв.]. Інформація про місцезнаходження Григорія Чуринського, надана генерал-губернатору Київським земським судом, як ми знаємо, не відповідала дійсності, адже ще навесні 1841 року селянин був повернутий до маєтку Фелікса Березовського. Не виключено, що несправедливе донесення Земського суду було покликане затягнути бюрократичну переписку і уповільнити пошуки Григорія Чуринського: з пробудженням нового інтересу до справи незаконно закріпаченого селянина в розрахунки поміщика не входило полегшення пошуків Григорія Чуринського, а рапорт Київського земського ісправника від 11 липня 1846 року, витримки з якого ми наводимо нижче, вирізняється відчутною упередженістю.

До початку літа 1846 року продовжується листування між урядовими інстанціями, збираються відомості щодо місцезнаходження Григорія Чуринського. У зацікавленої сторони може скластись враження про те, що селянин, зневірившись в силі закону, вирішив самочинно звільнитись від кріпацького ярма, подавшись у мандри в якості «безпаспортного». Проте в червні 1846 року сестри Григорія Чуринського подають на ім’я генерал-губернатора клопотання, з якого ми дізнаємось про подальший перебіг його взаємодії з Феліксом Березовським. Саме клопотання не збереглось серед матеріалів справи, його зміст і характер претензій дописувачів, стають зрозумілими з припису генерал-губернатора від 26 червня 1846 року за №725, адресованого Київському губернському правлінню: «...Солдатка Евдокия Забужиха и мещанки Елисавета Козютиха и Феодосия Иващенкова подали мне прошение, въ которомъ пишутъ, что помещикъ Березовский, преследую родного брата (ихъ – М. Д.) крестьянина Григория Чигиринскаго за начатие имъ иска о свободе изъ владения Березовскаго, обвинилъ его въ дерзости и по сему поводу Чигиринский назначенъ къ ссылке въ Сибирь на поселение <...> что исполнится завтра же; что объ окончании иска о свободе Чигиринскому, фамилия коего неправильно переменена на Гарбара, ему же сие не объявлено и даже неизвестно, въ какомъ положении находится это дело <...> Прошение это съ приложениями препровождая при семъ въ Губернское Правление, предлагаю, не выходя изъ присутствия, сегодня же доставить мне <...> объяснения, адресуя таковые въ собственные мои руки...» [Там само, 50 арк.; 51 арк.]. Важливо відмітити, що дописувачі клопотання, рідні сестри кріпосного селянина Григорія Чуринського, походять з вільного оподаткованого прошарку населення – міщанства; адже відомо, що кріпосна приналежність була довічною, автоматично передавалась від батьків до дітей по висхідній родовій лінії. При цьому з інших документів справи видно, що батько Григорія Чуринського, Прохір, і рідний дядько Петро в судовому порядку оскаржували кріпосну приналежність поміщиці Моршковській, таким чином, якби кріпацтво сім’ї Чуринських було природним, не носило суперечливого характеру в юридичному аспекті, то сестри потерпілого мали б аналогічний статус. Водночас, ми знаємо, що для поміщиків кріпосні селяни жіночої статі не представляли суттєвого економічного зиску, вони здебільшого не записувались в ревізьких казках, а відтак, не враховувались під час продажу або застави маєтку.

Паралельно з запитом до Київського губернського правління генерал-губернатор подає припис Київському земському ісправнику зібрати на місці відомості про справедливість обвинувачення Фелікса Березовського. В донесенні земського ісправника від 11 липня 1846 року за №1363 читаємо: «...Вследствие полученного мною предписания Вашего Высокопревосходительства <...> о личномъ и немедленномъ удостоверении, въ какой степени справедливо изъяснение помещика Березовскаго, что крестьянинъ Чиринский, предполагаемый къ ссылке въ Сибирь, оказывалъ противу него буйство и дерзости <...> 7 числа сего месяца я отправлялся въ имение помещика Березовскаго подъ благовиднымъ предлогомъ <...> Забралъ справки, что Федоръ Гарбарь, а онъ же Чиринский, съ сыномъ Иваномъ и братомъ Григорьемъ по решению Правительствующаго Сената, состоявшемуся 1837 года 11 июля за №965, присуждены въ крестьянство помещику Феликсу Березовскому, которое решение объявлено имъ за подпискою <...> Изъ разпроса крестьянъ помещика Березовскаго, находящихся при кожевенномъ заводе, Савы Кушниренка, Дениса Щербака и Данила Семки, оказывается, что онъ, Григорий Чиринский, съ 1836 по 1840 годъ находился вместе съ ними на кожевенномъ заводе, былъ всегда дерзокъ противу управляющаго и приказчиковъ и непослушенъ до такой степени, что на приказчика Гессе бросился съ дручкомъ <...> и что Григорий Чиринский обращался въ пьянстве и характера вельми строптиваго и непослушнаго, при разговорахъ съ помещикомъ отвечалъ ему дерзко, а за глаза въ присутствии всехъ людей бранилъ самыми худыми словами <...> подстрекалъ родного своего племянника Ивана Чиринскаго вновь отыскивать свободы и между темъ не повиноваться помещику, что лично мне объявилъ тотъ племянникъ при разпросе. <...> О действительности такового поведения Григория Чиринскаго я отъ прочихъ крестьянъ слышалъ въ томъ подтверждение...» [Там само, 70 арк.; 71 арк. зв.]. Лексика документу, тотожна первісній ухвалі Київського повітового суду від червня 1841 року, що знімала обвинувачення з Франца Гессе, посилаючись на неспокійний характер позивача і відмічаючи той самий епізод з «підняттям дручка», заставляє піддати сумніву безсторонність дописувача. Зі спогадів сучасників і російської класичної літератури ми знаємо, як відбувались такі розшуки на місцях, що неодмінно супроводжувались «кормлінням» урядових чиновників. Не виглядає переконливою і хронологія, наведена в донесенні. Так, перебування Григорія Чуринського на кожевенному заводі і конфлікт з приказчиком віднесені до 1836-1840 рр. в той час, як скарга селянина на Франца Гессе за нанесення тяжких тілесних пошкоджень, визнана справедливою в результаті перегляду справи Київською палатою кримінального суду ще в 1843 р., датована початком червня 1841 р.

Очевидно, позиція, яку займав в цій справі Київський повітовий суд і земський ісправник, що послідовно або мимоволі, спираючись на суперечливий характер джерел, відстоювали інтереси Фелікса Березовського, не виглядала переконливою і в очах генерал-губернатора. 28 липня 1846 р. він відправляє наступний припис Губернському правлінню: «...Предлагаю Губернскому Правлению не далее какъ къ 15 числу будущаго (нерозб.) месяца доставить мне списокъ всехъ техъ помещичьихъ крестьянъ, которые на основании 342 и 343 ст. (?) т. св. зак. и уст. о предупреждении крестьянскихъ преступлений по воле помещиковъ сосланы или поступили въ военную службу въ Сибирь на поселение съ начала 1838 года до настоящаго времени. Причемъ въ списке объяснить, когда и какой крестьянинъ отданъ въ рекруты или сосланъ въ Сибирь, съ какимъ именно семействомъ, были ли все сосланные изъ (нерозб.) <...> какого именно имения и кому принадлежали (текст після трикутних дужок приписаний на маргіналіях аркуша – М. Д.)...» [Там само, 72 арк.]. Значна кількість виправлень і креслень, відсутність вихідного номеру вказують на те, що останній документ представляє тільки чернетку припису; нам не відомо, чи був відправлений формальний запит такого змісту до Губернського правління (списку висланих до Сибіру або відданих поза чергою в рекрути поміщицьких кріпосних селян не виявлено в матеріалах справи), проте вже сам факт проектування його подання здається у високій мірі симптоматичним.

Въ дополнение прошения солдатки Евдокии Прохоровой Забужихи и мещанокъ Елисаветы Прохоровой Козютихи и Феодосии Иванищенковой Вашему Высокопревосходительству, 26 минувшаго июня поданной о предположенияхъ помещика Феликса Березовскаго удалить изъ имения своего ссылкой въ Сибирь на поселение родного брата ихъ а моего племянника Григория Прохорова Чиринскаго, при дряхлости моихъ летъ осмеливаюсь предстать предъ особу Вашего Высокопревосходительства и въ доказательство неправильнаго вовлечения въ крепость меня и братьевъ моихъ Прохора и Евстратия Чиринскихъ и произшедшихъ отъ Прохора детей Федора уже умершаго и Григория, сей предполагается въ Сибирь на поселение, и въ последствии доставшихся во владение г. Березовскаго, - объяснить следующее, что хоть вследствие жалобы брата моего Прохора Чиринскаго по решении 1го Отделения 3го Департамента Правительствующаго Сената, въ 1819 году состоявшемуся, за недоказательствомъ права свободы оставленъ во владении помещицы Моржковской, но после сего по просьбе сыновей его Федора и Григория Чиринскихъ Правительствующий Сенатъ вследствие опеределения его въ 1827 году учиненнаго указомъ 1го марта того же года предоставилъ имъ, Чиринскимъ, естьли они отыскали после означеннаго решения Правительствующаго Сената законные доказательства о ихъ свободномъ состоянии, представить оные въ то место, до котораго следуетъ по установленному порядку, согласно каковому определению племянники мои Федоръ и Григорий Чиринские, во время производства дела о свободе ихъ въ Киевскихъ Присутственныхъ местахъ кроме свидетельства 13 жителей м. Чирнобиля 10го января 1820 года отцу ихъ, фабриканту сафьянныхъ кожъ Прохору Чиринскому, данного въ томъ, что онъ, Прохоръ Чиринский, при прежнемъ польскомъ правительстве и при жизни покойнаго графа Юганна Ходкевича, старосты Княжества Жмойдскаго, зашедши съ отцомъ своимъ Мойсеемъ въ ихъ местечко, проживалъ въ ономъ свободно какъ вольный фабрикантъ около 12 летъ, когда же графъ умеръ и отецъ Прохора такъ же кончилъ тамъ жизнь свою, то Прохоръ какъ вольно проживающий фабрикантъ безъ малейшаго задержания Экономии Чирнобильской вышелъ на жительство въ слободу Корчовку, никакихъ больше доказательствъ не представили, почему, имея въ виду вытребованную из Киевской Казенной палаты подлинную ревизскую сказку 1795 года за с. Корчовку, въ которомъ записанъ въ числе крестьянъ подъ номеромъ 2 Прохоръ Мойсеевичь Чиринский, утвердилъ решение Гражданской Палаты оставаться въ крепостномъ владении. Какъ же въ ревизскихъ сказкахъ недостаточно объяснено въ первой прибыльной графе, отъ кого и когда достался или откуда приведенъ Прохоръ Мойсеевичь Чиринский, а выставлено только летъ для соблюдения порядка въ составлении ревизскихъ сказокъ, то чтобы обнаружить сие можно удостоверится изъ исповедныхъ росписей м. Чернобиля о семействе Мойсея Чиринскаго и самого метрическаго свидетельства о смерти его, что онъ никогда съ детьми своими, Прохоромъ и Петромъ, мною просителемъ, не принадлежалъ никому въ крестьянство.

Ваше Высокопревосходительство хоть изволили разрешить отправку въ Сибирь на поселение съ семейством племянника моего Григория Чиринскаго, но войдите въ несчастное положение его, отклоните неправильное преследование помещика Березовскаго, и учините по большому снисхождению своему съ кемъ следуетъ сношение о вытребовании сведений изъ Киевской Духовной консистории изъ метрическихъ книгъ за м. Чернобиль Радомишльскаго уезда о смерти Моисея Чиринскаго исповедныхъ росписей, как м. Чернобиль, такъ и с. Корчовки, чемъ самымъ докажется независимая свобода уже умершаго отца моего Моисея Чиринскаго какъ произшедшаго отъ священника бывшаго въ Могилевской губернии, а между темъ до того повелите приостановить съ решительною отправкою въ Сибирь означеннаго Григория Чиринскаго.

В клопотанні міститься згадка про смерть Федора Чуринського, який разом з братом Григорієм подав на ім’я генерал-губернатора в лютому 1841 року скаргу, що послужила формальним приводом для початку справи про утиски з боку власника Фелікса Березовського. Останні відомості про Федора Чуринського маємо в повторному поданні Григорія Чуринського Київському воєнному губернатору Д. Г. Бібікову від 1 травня 1841 року; дописувач зазначає, що поміщик, намагаючись чинити тиск на селянина, утримує його брата з родиною під арештом. З кінця весни 1841 р. в документах губиться слід Федора Чуринського, проте смерть брата позивача здається невипадковою. Таким чином, відстоювання права на особистісну свободу, що наразі здається таким невід’ємним, вродженим, природним, дорого обійшлось представникам родини Чуринських – один з братів зазнав переслідування, був заарештований і помер за нез’ясованих обставин, інший пройшов через залякування і фізичні знущання, щоб зрештою закінчити свої дні в засланні до Сибіру або дорогою по етапу.