Восени 1907 р. у поле зору Київської охранки потрапив 24-річний путивльський міщанин Олександр Матвійович Гуков. Агентурні дані свідчили, що в помешканні Гукова на залізничній станції Ірпінь планувалося провести обласний з'їзд Українського соціал-демократичного союзу "Спілки". 

"Спілка" оформилась у самостійну політичну силу наприкінці 1904 р. в результаті розколу Революційної української партії (РУП). Більшість діячів об'єднання становили інтернаціональні кадри, у тому числі євреї. Партійна програма не передбачала створення незалежної української держави, орієнтувалася на робітничий контингент, плідно співпрацювала з гуртками РСДРП. Значну підтримку населення "Спілка" отримала під час виборів до ІІ та ІІІ Думи. Випускала друковане видання місячник "Правда", пропагандистські брошури українською і російською мовами. 

Олександра Гукова взяли під зовнішній нагляд.

30 жовтня у квартирі підозрюваного провели обшук. В секретному донесенні Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора міністру внутрішніх справ від 4 грудня 1907 р. за #2311 повідомлялося: "...Обыском, произведенным у Гукова, обнаружены были печатные брошюры, по содержанию своему касающиеся деятельности социал-демократической партии, переписка и заметки конспиративного характера и письмо, написанное Гуковым на имя "Товарища Петра", в котором говорится об организации, наименованной "Спилка"..." [ЦДІАК: ф. 442, оп. 857, спр. 602; 2 арк.]

Із дізнання, яке проводилося адміністративним порядком у Київському губернському жандармському управлінні, стало зрозуміло, що Олександр Гуков обіймав посаду секретаря Головного комітету "Спілки", до обов'язків якого належали видача партійних квитків та листування із провінційними відділеннями організації; носив партійні прізвиська Роман і Анатолій. 

Ірпінське помешкання використовувалось як конспіративна квартира: тут проводилися зустрічі між очільниками повітових і губернських осередків, партійні збори і з'їзди; переховувалися тиражі нелегальних видань; сюди з'являлися за дорученнями та інструкціями пересічні діячі, а Гуков виступав як речник волі таємничого керівництва.

Урядовці визнали політичну активність підозрюваного шкідливою для громадського спокою і порядку. До завершення розслідування Гукова утримували у Київській тюрмі. 

Слідство здійснювалося на підставі Положення про посилену і надзвичайну державну охорону 1881 р. Останній документ надавав генерал-губернатору широкі тимчасові повноваження, зокрема: "право учреждать для содействия органам полиции особые военно-полицейские команды; право изъятия из общей подсудности дел об известного рода преступлениях и проступках, с передачей оных к производству Военного Суда; налагать на срок секвестр на недвижимые и движимые имущества; приостанавливать периодические издания; закрывать на срок учебные заведения; подвергать в административном порядке лиц заключению в тюрьме или крепости на три месяца [Полное собрание законов Российской империи. С. 3, Т. 1: С восшествия на престол Государя Императора Александра Александровича, 18 марта - 31 декабря 1881 г. - СПб.: Государственная типография , 1883. - 263 - 267 с.]

На початку ХХ ст. доля політичних арештантів у Російській імперії вирішувалась за сценарієм, що передбачав два варіанти. Якщо слідчим органам вдалося зібрати поважні в очах закону докази і підвести дії обвинуваченого під одну зі статей Кримінального укладення, призначення міри покарання відбувалося за участі прокурорського нагляду. У випадку провадження за Положенням про державну охорону політичні справи вирішувалися келійно між місцевою владою і міністерством внутрішніх справ.

Генерал-губернатор Володимир Олександрович Сухомлинов у донесенні на ім'я міністра внутрішніх справ писав: "Сообщая об известном на благоусмотрение Вашего Высокопревосходительства, и со своей стороны признавая деятельность Гукова вредной для общественного порядка и спокойствия, полагал бы необходимым выслать его в отдаленнейшую губернию под гласный надзор полиции, на срок по определению особого совещания..." [ЦДІАК: ф. 442, оп. 857, спр. 602; 3 арк.]

У січні 1908 р. спеціальна нарада у складі міністра внутрішніх справ, товариша міністра і сенаторів, розглянувши подання про революційну діяльність в Ірпені, затвердила міру покарання. "По разсмотрении <...> обстоятельств дела о содержащемся под стражей в Киевской тюрьме мещанине Александре Матвееве Гукове, изобличаемом в принадлежности к железнодорожному союзу социал-демократической партии, г. Министр внутренних дел постановил: выслать Гукова в Вологодскую губернию под гласный надзор полиции на два года, считая срок с 31 декабря 1907 года..." [Там само, 4 арк.]

У березні 1910 р. Олександр Гуков повернувся із заслання і направив до Київського губернського правління запит із проханням переслати особисті документи, вилучені під час слідства. Йому надіслали тільки паспорт; письмовий вид на проживання і метричне свідоцтво загубилися у Департаменті поліції.

Політичне життя Приірпіння на початку ХХ ст. постає строкатим і неоднорідним у світлі архівних джерел. Якщо у Гостомелі в 1902 - 1909 рр. простежується активність гуртків РСДРП і есерів місцевого значення, то станція Ірпінь завдяки своєму положенню на перетині Києво-Ковельської залізничної дороги набуває стратегічну роль у планах революціонерів. Тут зустрічають транспорти нелегальної літератури, проводяться партійні з'їзди, перебувають проїздом і проживають постійно помітні революційні лідери.

Марина Доброгорська

Автор статті висловлює подяку депутату і Ірпінської міської ради і меценату Юрію Іллічу Прилипку за фінансову підтримку пошукової роботи.