Марина Доброгорська

Розстріл урядовими військами мирної демонстрації фабричних робітників на чолі зі священиком Георгієм Гапоном 9 січня 1905 р. у Санкт-Петербурзі послужив поштовхом до активізації опозиційного руху, відомого в історії під назвою Першої російської революції або Революції 1905 – 1907 рр.  

Країну охопила хвиля збройних виступів, страйків і терористичних актів: залізничники, поштарі, ткачі саботували виробництво і порушували нормальну діяльність засобів зв’язку; військові відмовлялися виконувати службові обов’язки.

Після оголошення академічної автономії вищі учбові заклади стали важливими революційними осередками.

Монархічно лояльний публіцист Олексій Шмаков згадував мітинги у Політехнічному інституті та Університеті Св. Володимира, на яких збиралося до 3000 осіб. Поряд зі студентами зібрання відвідувала єврейська молодь, пролетарі з промислових передмість Києва, інтелігенція і міщани. У політехнікумі демонстранти загородились барикадами і кидали з другого поверху на голови жандармів стільці і лави. У сутичці постраждав поліцеймейстер Цихоцький, якого в морозний день поливали водою з брандспойту.

За спогадами сучасників, на Подолі існувала «ярославська біржа», що спеціалізувалася на торгівлі зброєю, набоями і матеріалами для виготовлення бомб. Тут часто затримували юнаків із вибуховими пристроями, що чинили опір, обстрілюючи поліцію з револьверів.

Пересічний громадський захід використовувався як привід для виявлення невдоволення владою. Так, 1 жовтня 1905 р. похорон популярного юриста Лева Куперника, що помер від пневмонії, перетворився на політичну демонстрацію. Труну, прикрашену червоними стягами, пронесли вулицями Києва зі співом «Марсельєзи». Урядники відбирали у натовпу революційну символіку; на цвинтарі напруга вилилась у збройне протистояння, під час якого від кулі революціонера загинула жінка. Її смерть позиціонувалась як жертва режиму – поховання супроводжувалось новим мітингом.

Настрої суспільства втілювались у форми вербального приниження членів царської сім’ї або наруги над їх зображеннями. Статті 103-106 Кримінального укладення 1903 р. передбачали каторжні роботи строком до 8 років, заслання на поселення, арешт і позбавлення волі до 3 років за «оскорбление Царствующаго Императора, Императрицы или Наследника Престола, или угрозу ихъ особе, или надругательство надъ ихъ изображениемъ, учиненные непосредственно или хотя и заочно, но съ целью возбудить неуважение…» Серед обставин, що пом’якшували вину, - перебування у стані сп’яніння і низький освітній ценз.

Незважаючи на суворість покарання, робітники, селяни і міщани піддавали критиці політичний устрій, використовуючи ненормативну лексику, нерідко в присутності представників адміністрації. За твердженням дослідника Бориса Колоницького, на образу членів царської сім’ї припадає 80% державних злочинів першої чверті ХХ ст. Навіть лайка за чаркою у шинку розцінювалась як антимонархічний жест.

Восени 1905 р. кількість учасників виступів у Києві сягнула 10 000 осіб.

Повітові містечка, села і хутори не стояли осторонь від цього процесу. Важливу роль у революційній мобілізації населення у межах смуги осілості відігравала єврейська молодь, що належала до РСДРП і партії есерів.

Діяльність київських партійних осередків простежується на Приірпінні з початку ХХ ст.

У Гостомелі в 1902-1903 рр. проживав міщанин Дмитро Шварцман, що проходив підозрюваним у розповсюдженні нелегальної літератури.

24 травня 1902 р. у місцевій єврейській молитовній школі і народній чайній з’явились есерівські листівки із войовничими закликами до робітників і селян. Закон встановлював відповідальність за виготовлення, зберігання і поширення прокламацій, тому майже весь тираж видання жителі селища знищили або передали до станової квартири.

Одна з політичних демонстрацій у Гостомелі зареєстрована в документальних джерелах.

5-6 серпня 1905 р. біля будинку жителя селища Товмака, що знаходився поблизу від волосного правління, зібралася молодь. Пристав інформував керівництво: «…Въ 12 часовъ ночи группа молодыхъ евреевъ до 20 душъ, гуляя по улице, пела хоровую малороссийскую песню «Ой там за Дунаем», причем во время пения произносила революционные слова «Да здравствуетъ свобода! Долой самодержавие!» и кричала «Ура!». Пение продолжалось несколько минутъ и, когда я съ местнымъ урядникомъ, получивъ объ этомъ сведения, вышелъ изъ становой квартиры на улицу, то группа евреевъ уже разошлась по домамъ…»

Свідок подій, нічний сторож Лука Герасименко, розповів, що бачив у натовпі жінок і не помітив, як звичайне зібрання з нагоди суботи переросло в мітинг. Один з учасників виголосив промову, зміст якої оповідач не зрозумів, але запам’ятав слова: «Долой самодержавие! Превозносимъ Микада – Японскаго императора!» 

Населення реагувало на невдалу кампанію Російсько-Японської війни, зіставляючи особистісні якості Миколая ІІ і ворожого монарха: порівняння виходило на користь останнього.

Інший очевидець, мостищенський чоботар Петро Смирнов, згадував, що захід підтримало не менше 50 осіб; поряд з антидинастичними висувались гасла «Долой правительство! Духовенство! Милицию!» Селянин впізнав оратора – гімназиста Овсія Черевацького.

За Кримінальним укладенням учасники несанкціонованих зібрань карались арештом на 6 місяців або ув’язненням у виправному будинку, а організатори – каторгою впродовж 8 років. 

Для розшуку зловмисників вжили рішучих заходів: із околиць зігнали єврейську молодь і провели кілька послідовних розпізнань, у результаті яких коло підозрюваних зменшилось до 20 осіб. У їх числі - місцеві кравці, ковалі, каменярі, підприємці, прикажчик, перукар, дійсний студент Університету Св. Володимира і репетитор  – юнаки віком від 16 до 25 років.

На допитах обвинувачені заперечували причетність до демонстрації. Більшість мали алібі – їх місцезнаходження вночі на 6 серпня підтвердили ремісники і міщани, у яких хлопці навчались або винаймали житло, знайомі з єврейського середовища. Тільки алібі Овсія Черевацького засвідчили відразу дві особи, серед них – селянка Анастасія Коханенко.

Свідками з боку обвинувачення виступали вартовий арештантської при становій квартирі Карп Кононенко, караульний волосного правління Ілля Євстаф’єв, сторож Лука Герасименко і чоботар Петро Смирнов.

Амністія, оголошена політичним злочинцям 21 жовтня 1905 р., позбавила учасників зібрання від суворого покарання. Утім, їх агітаційна робота не пройшла безслідно: восени у Гостомелі відбувались селянські заворушення.

Маніфест 17 жовтня 1905 р., що став першою конституцією Російської імперії, декларував недоторканість особистості, свободу слова, совісті та зібрань. Політичні партії, професійні спілки і корпорації набули легального статусу, проте за їх діяльністю пильним оком стежили охоронні відділення.

У поле зору Київської «охранки» часто потрапляло Приірпіння. Тут склався гурток РСДРП, до якого залучили внутрішню агентуру.

В жовтні 1909 р. співробітник відділення Андрєєв доповідав: «…Въ Гостомле существуетъ небольшой кружок лицъ, принадлежащихъ къ числу членовъ Российской социалъ-демократической рабочей партии, изъ коихъ пока установлены два брата Левицкихъ, изъ нихъ одинъ парикмахеръ, некий Овсей Черевацкий, некий русский парень, называющийся по-уличному «Товченикъ», и портной Мееръ В…»

Агент «охранки», таємничий Анатолій розповів, що в коморі кравця Меєра зберігалася бібліотека, укомплектована з книг, «изданныхъ явочнымъ порядкомъ, но частью воспрещенныхъ къ обращению». Анатолій зазначав, що: «…Овсей Черевацкий одно время состоялъ во главе всей организации въ Гостомеле, ныне выехалъ временно въ Варшаву…»

Імена членів гуртка РСДРП зустрічаються серед фігурантів справи про політичну демонстрацію 5-6 серпня 1905 р. Виявляється, місце проведення зібрання не було випадковим: опозиційно налаштована молодь тяжіла до будинку селянина на прізвисько Товмак/Товченик – активного партійця.

У матеріалах офіційного діловодства діяльність Гостомельського революційного осередку постає безперервною впродовж 1905-1909 рр.

Соціальні протиріччя і ригідність політичної системи призвели до подальшого загострення конфлікту між суспільством і владою, що підготував революційні зрушення 1917 р.