Святкування Воскресіння Христового у народному побуті тісно переплелось із язичницькими обрядами зустрічі весни, ігрищами, вшануванням предків тощо.

Пасхальний кошик, з усім його наповненням, який сьогодні є невід'ємним атрибутом Великодня, це відображення язичницьких вірувань із задобрюванням божеств задля вражаю, достатку. Обрядові страви набули християнської символіки і вже у 15-16 столітті наїдки в українських церквах освячували.

Пасхальний кошик

Такий звичний сьогодні кошик, який ще називають в деяких селах західної України "кобеля", на Закарпатті - кошик-дарник, найчастіше траплявся на Поліссі, де було розвинене лозоплетіння. На Галичині ж носили страви на освячення в хустках, чи обрусах (скатертинах), бесагах (подорожніх подвійних мішках).

Майстриня по виготовлені виробів із лози Тетяна Іванюта розповідає про інтерпретацію овального кошика, із ручкою поперек як символ хреста. Проте поширення кошика пов'язане найперше із зручністю.

Церковні приписи

Традиція ж наповнення корзинки різниться в регіонах України, де край - там і звичай. Церква ж не виділяє необхідні для благословення страви.

"Немає чітких церковних правил, що має бути в кошику. Це встановлено, швидше, церковною та народною традицією, яка освячена часом і церква її сприймає", - відмічає єпископ Євстратій з Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП).

"У Требнику є молитви на благословення агнця, м'ясні страви, а також яйця та молочні страви", - додає речник Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Ігор Яцків.

Проте це не означає, що людина мусить принести на освячення ці страви, бо в іншому випадку - зась до церкви. "Можна обмежитись половинкою яйця чи шматком паски", - продовжує Яцків.

Пасхальний обрядовий хліб

Традиційні дві страви, які обов'язково приносять на освячення в храмі - великодній хліб (паска) та яйця. Паску випікали круглої форми, що символізувало сонце. У російській традиції пасхальний обрядовий хліб - це кулич. Пасхою ж ще називається страва із сиру у вигляді зрізаної піраміди.

"І сирна пасха і кулич, що випікається, зображають Голгофу, на якій відбулась смерть Ісуса Христа. До того ж, кулич за складом є протиставленням єврейському хлібу, що називається маца. Кулич символізує повноту Божої благодаті, дарів, які були послані після смерті та Воскресіння Хрестового на все людство", - розповів "Українській правді. Життя" ігумен Лонгін з Української православної церкви московського патріархату (УПЦ МП).

Водночас, на території України традиційно куличі не траплялись серед обрядового хліба, додає науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Стефанія Гвоздевич.

Кулич, на відміну від паски, не прикрашали зверху тістом, але поливали збитим цукром чи посипали пудрою.

На Закарпатті та в Галичині прикрашали паски жайворонками, значення яких відсилає до символічних птахів, якими закликали весну.

Найважливішою в пасці є закваска, що символізує слово Боже.

"Як закваска збільшує тісто, так і слово Боже, якщо людина сприймає його в своє серце та живе ним, зростає духовно. Те ж, що хліб солодкий є символом радості життя із Богом", - розповідає єпископ Євстратій.

Традиційно розміри паски залежали від статку господаря.

"Бували випадки, коли виростали такі паски, що потрібно було розбирати челюсті печі", - зауважує Стефанія Гвоздевич. Тому в сучасний кошик вони б не помістились.

Вважалось, якщо паска випікалася висока - наступний рік буде щасливий, в здоров'ї, коли ж вона западала - то хтось із рідні міг відійти в інші світи.

Випікали ж паски за звичай у Чистий четвер, подекуди в суботу, промовляючи молитви. Стежили, щоб ніхто із сусідів не прийшов із нечистими думками. Не можна було господині сідати, бо й паска "сяде".

Чимало збереглось традицій пов'язаних із освяченою паскою.

Якщо у родині є дівчина на виданні, то обрядовий хліб кладуть їй на голову і промовляють: "Аби була людям така велична, як ця паска пшенична!" До того ж неодруженій варто було скуштувати 12 "чужих" пасок, щоб до кінця року вийти заміж.

Освяченою паскою дотулялись до худоби, іноді давали скуштувати свяченого.

Перед великодньою трапезою господар надрізав освячену паску із трьох боків на честь Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, тоді вже розділяв на шматки, які роздавав членам сім'ї.

Великодні яйця

Неодмінно поруч із паскою в кошику були і яйця (писанки, крашанки, крапанки, дряпанки, тощо).

"На Галичині клали і крашанки, і яйце без шкарлупи, тоді як у центральній Україні несли освячувати цілі яйця", - розповідає старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу УЦНК Музею Івана Гончара Галина Олійник.

На центральній Україні для кожного була своя крашанка. На Галичині ж одне яйце ділили поміж усіма членами сім'ї .

Традиційно крашанки найперше були червоного кольору, що пов'язують із легендою про Марію Магдалину, яка прийшла до римського імператора Тіберія із червоною крашанкою, щоб сповістити про Воскресіння Христове.

Нічого освяченого не можна викидати. Так, шкарлупу від яєць кидали на воду примовляючи: "Нехай і рахмани знають, що у нас Великдень." Іноді закопували під яблуню, щоб добре родила. На Галичині кидали на "стріху" (на дах) чи закопували на чотирьох кутах поля задля врожаю та захисту від нечистої сили.

"Коли писали писанки, то яйце не видувалось, це було живе яйце, на якому наносили письмена до далеких предків та побажання, щоб Господь послав здоров'я та врожай на наступний рік." -  розповідає заступник директора із просвітницької роботи УЦНК Музею Івана Гончара Тетяна Пошивайло.

Писали писанки ще задовго до прийняття християнства князем Володимиром, навесні, що пов'язано із зустріччю Нового року, пробудженням природи. Про це свідчать і зображення птахів.

Зображення дубового листя на писанці є побажанням сили, здоров'я, довголіття.

На Подільській писанці ХІХ століття часто зображали "безкінечник" - закручені лінії, в яких мав заплутатись нечистий. Трапляється зображення ромба із повздовжніми лініями, символ засіяного поля. Таку писанку дарували господарям із побажаннями доброго врожаю.

"Тільки на гуцульській писанці зображали оленів та коней, які за давніми уявленнями носили сонце", - розповідає завідувач відділу науково-освітньої роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва Євгенія Булашова.

"Писанки були оберегами, їх не їли. Крашанки, дряпанки вживали під час святкової трапези", - підкреслює Тетяна Пошивайло.

Розписували писанки у Страсну П'ятницю, і вважалось, що таке яйце не псується. Порожню писанку могли нести на цвинтар, адже яйце було неживе. Та й втрачалась символіка яйця.

"Яйце - символ воскресіння Христового, тому що воно по-видимому є мертвим, але з нього народжується життя. Також символізує гріб, в який був покладений Христос, що воскрес та дарував вічне життя. Тому ми називаємо це гріб Господній, Живоносним гробом", - зазначив єпископ Євстратій.

Водою із крашанками вмивались дівчата, "щоб бути рум'яними". Вони поспішали із Великоднього богослужіння, примовляючи "Скільки за нами людей іде - так щоб і свати йшли".

М'ясні страви

М'ясні ж страви відсилають до старозавітної Пасхи: на це свято їли жертовне ягня на згадку про те, як Господь звелів заколоти ягня і кров'ю помастити одвірки, щоб Ангел гніву Господнього оминув оселі обраного народу.

Ягня - це праобраз Ісуса Христа, який своєю кров'ю врятував всіх людей від влади смерті. Це жертва Ісуса Христа, якого Іван Хреститель називає Агнцем Божим, що приймає на себе гріхи світу.

На Галичині клали буджену (копчену) ковбасу, шинку. В центральній Україні більш поширеними були запечені м'ясо, ковбаски, солене сало.

Молочні продукти

Сир та масло символізувало жертовність та ніжність Бога, до якого потрібно стреміти, як дитина до материного молока.

На Галичині освяченим маслом натирали голову, щоб не боліла.

Хрін

Корінець хрону, який особливо поширений на західній Україні, за словами єпископа Євстратія, відсилає до Старого Завіту. Під час Пасхи євреї повинні були їсти страви із гіркими приправами, щоб згадувати про гіркоту рабства у Єгипті.

До того ж хрін символізує міцність та незламність людського духу після прийняття таїнства Сповіді.

Існує легенда, за якою Христа намагались отруїти корінням хрону, вважаючи його через гіркоту смертоносним. Проте ця рослина, як природний антисептик, навпаки корисна та сприяє травленню.

Сіль

Сіль святили обов'язково. Вона символізує якість зв'язку між Богом та людьми, яким потрібно берегти чистоту серця, щоб наслідувати Христа.

До того ж її вважали оберегом. Адже і в хату приходили із хлібом-сіллю, і в дорогу брали з собою дрібку солі.

Дитину новонароджену посипали сіллю, щоб лихе не бралось (на Лемківщині), посипали також корову, яка мала отелитись.

Вічнозелена рослина

Обов'язково прикрашали кошик вічнозеленою рослиною. На центральні Україні, а також на Стрийщині, - переважно барвінком. На Львівщині та Бойківщині - самшитом.

Подекуди ще клали в кошик мак, який використовували на Різдво при приготуванні куті. На центральній Україні ще святили просо, пиріжки з капустою, печінкою, яблуками.

У Бороняві, на Хустщині, - відвареного або засмаженого півня. За повір'ям, саме він перший сповістив людям, що Христос Воскрес із мертвих.

Вино

Що ж стосується вина, то священики не заохочують його приносити до храму, хоч воно має чітку визначену біблійну символіку.

Христос називає себе виноградною лозою, а своїх учеників - віттям. Як віття без виноградної лози не може приносити саме собою плоду, так і люди, які не будуть поєднані із Ісусом Христом не можуть приносити духовних плодів. Вино використовується в найголовнішому таїнстві церкви - Євхаристії, під час Причастя.

"Перше чудо, яке зробив Господь - під час весільного свята перетворив воду у вино. Потрібно розуміти, що Бог з нами не тільки у скорботах", - розповідає єпископ Євстратій.

Попри те , що "вино - благородний напій, ним можна так впитись, що від цього благородства нічого не залишиться", підкреслює ігумен Лонгін.

Потрібно розуміти, що скоромні наїдки, що приносять на Великдень, благословляються на споживання після Великого посту.

Молитви ж на благословення вина немає.

Та це можна пояснити тим, що "під час посту у деякі дні можна вживати спиртні напої (неділя та свята, що припадають на період посту (часто Благовіщення), а молитва промовляється на ті страви, від яких ми відмовляємось під час посту", пояснює ігумен Лонгін.