Пам’ять… Саме вона є рушієм еволюційного поступу в майбутнє й оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. І якщо весь народ пам’ятатиме свою історію, він заслуговує на повагу, він вартий того, щоб дивитися у майбутнє. В історії нашого народу є багато дат, проте одна з них дуже гостро пронизує серце болем. Це було 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. 

Чорнобиль був, є і буде, а тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік, а робити це постійно. На жаль, ми всі маємо пряме відношення до трагедії і відлуння Чорнобильських дзвонів буде чути ще не одне покоління.

Крізь роки Чорнобиль і досі є незагоєною раною. Та незмінно болить душа за цю трагедію у героїв-ліквідаторів та їх близьких. Ці мужні воїни ціною свого життя і здоров'я врятували мільйони людських життів. Багато з цих героїв свідомо йшли на смертельний ризик і перемогли ядерну стихію. Їх подвиг повинен назавжди залишитися у вдячній пам'яті нащадків.

 Неспокійною є душа і у дітей Чорнобиля,  тих, хто живе в зоні постійної тривоги, і чия пам’ять знову і знову буде повертатися до тих трагічних квітневих днів. 

Проте, Чорнобильська катастрофа – не тільки трагедія, але й важливий урок. Тому згадуючи минуле, кожен має зробити висновки для сьогодення. Адже, якщо людство не відвернеться від бездумного споживання, не поставить на чолі свого буття замість матеріальних цінностей духовні – у майбутньому нас чекатимуть нові випробування. 

Тож, ми маємо цінувати життя та природу, розуміти, наскільки велику відповідальність несемо у цьому світі, насолоджуватися кожним ковточком повітря, кожною миттю свого існування.

Нехай приклад Чорнобиля змусить кожного замислитися над цим.

Вічна пам’ять загиблим, вічна шана подвигу героїв-ліквідаторів!

З щирою повагою, Депутат Київської обласної ради Н.Г. Семко